Трагедія рідного краю в драмі Лесі Українки «Бояриня»

Леся Українка… Хто вона? Поетеса, драматург і публіцист. Навіть Іван Фрнко, який добре її знав, не міг дати однозначної відповіді. Та й мати майбутнє поетеси, Олена Пчілка, не одразу розгледіла багатогранний талант своєї дочки. Є така думка: якби Леся не захворіла на туберкульоз, то вона б, мабуть, стала відомим музикантом. І все ж поезія, драматургія. Перелом у творчості Лесі Українки збігся з переломом століть, і Леся драматург з’явилася на самому початку XX століття. Серед драматичної спадщини письменниці особливе місце посідає драматична поема «Бояриня», з якою український читач познайомився нещодавно, хоча поема була написана в 1910 році. А до 1989 року твір не тільки не виходив друком, а й згадки про нього не було ні оглядових статтях, ні в солідних літературознавчих монографіях. Це пояснюснюється дуже просто: твір присвячений драматичним подіям національної історії – Руїни з усіма її конфліктами й суперечностями.

З усього комплексу національних проблем Леся обирає чи не найгостріш найдраматичніші з них – проблеми національної пасивності, національної зради і національної туги, осмислюючи їх на матеріалі української історії XVII століття. Художньо осмислюючи філософію волі, душі, духу, Леся Українка доходить страшного висновку: український народ несе ярмо неволі самохіть, бо змирившись і зі званням «раба». Відомо, що мотив національної пасивності для української літератури був новий. Ще Т. Шевченко у посланні «І мертвим, і живим …» гнівно затаврувати зрадливу козацьку старшину:

Цих питань торкалися й П. Куліш, М. Костомаров, І. Франко. Засвоївши літературну традицію й певні історичні джерела, Леся Українка змальовує добу Руїни. Однак письменниця не вдається до опису історичних фактів, а показує, як найсуттєвіші проблеми переломлюються в долях центральних персонажів: дочки козацького старшини Перебійного Оксани та її чоловіка, московського боярині Степана. Отже, основою твору є ідейний конфлікт протистояння світоглядних позицій, поглядів, думок.

Конфлікт, покладений в основу «Боярині», грунтується на протистоянні двох світів – України і Московщини, як і двох психологій, світоглядних і морально-етичних. З одного боку, патріотично налаштованої козацької старшини, а з другого тих, що зреклися національної ідеї, перейшовши на службу до російського царя,

До першого «табору» належить Оксана, яка не може пробачити ні собі, ні чоловіку, який «сидів у запічку московськім» в той час, як на Україні лилась кров, Вона у відчаї запитує у нього: «Ну, скажи, мій любий, чи довго нам ще мучитися так?» Другий «табір» представляє Степан, це він привіз Оксану до Москви. Чоловік намагається переконати дружину, що і в Москві можна боронити українську справу. Але це не так! Степан боїться залишити службу, бо «цар скрізь має боярина свого», та й порушити присягу йому не велить честь.

Наші герої помилялись, бо без внутрішньої свободи майбутнє не має сенсу. Як немає одної батьківщини. Леся Українка подає свої власні роздуми щодо цього. Для неї (як і для її героїні Оксани) Україна – це «веселий світ» з дівочим співом, а Московщина – «неволя бусурманська», «темниця».

І як приклад – Степан з Оксаною. Що вони зробили для рідної землі? Нічого крім того, що осмислили тягар своєї долі, що задушив їх. У них не вистачило сил, щоб перемогти тяжкий тягар. У цьому – трагедія нашого народу. Нам на шию кидають ярма (економічна нестабільність, залежність від Заходу, заборона рідної мови, насадження «чужої» культури), і ми тягнемо їх віками. Прикро від цього! Що ж ми за нація? Чому ми самі себе прирікаємо на «вічні страждання»? Так і хочеться вигукнути Лесині слова: «Жити хочу! – Буду жити».