Селянський мир у розповіді Тургенєва «Бежин луг» – Тургенєв Іван

(1 варіант)

У середині XIX століття И. С. Тургенєв створює свої знамениті збірники мисливських розповідей «Записки мисливця». У центрі збірника – доля російського селянства, що так хвилювала передову інтелігенцію того часу. По – новому глянув на життя простого російського мужика й Іван Сергійович. У розповіді «Бежин луг» селянський мир показаний з усією простотою, натхненністю, щиросердечної красою

Сама дія розповіді вірогідно точно зазначено письменником: Бежин луг перебував усього в декількох кілометрах від Спасского – Лутовинова, власної садиби Івана Сергійовича Тургенєва. Головні герої розповіді – селянські хлопчиськи із сусідніх сіл, які стережуть табун. Їхній побут даний через сприйняття оповідача – мисливця, що випадково заблудився в один з липневих днів. Перед читачем розвертається картина життя селянських дітлахів літнім вечором. Хлопчиська потихеньку розмовляють у багаття. Слухаючи історії хлопчиків, спостерігаючи за їхнім одягом, манерою поводження, учинками, оповідач складає загальне уявлення про селянське життя. Хлопці одягнені просто: залатані порти, постоли й онучі, полотняні сорочки. Тільки один хлопчик, Федя, що і виглядає постарше, на думку автора, «належав, по всіх прикметах, до багатої родини й виїхав – те в поле не по нестатку, а так, для забави».

Селянські діти розповідають один одному страшні історії. І через їхнє відношення до почутого розкривається автором все зачарування їхнього миру. Наприклад, хлопчик Илюша описує домовика, що водиться в старій рольні на фабриці й лякає робітників. Костячи розповідає про Гаврила, слобідського теслю, що один раз зустрів з лісовою русалкою й з тих пор «невеселий ходить». Павлусь говорить про « предвиденье – те небесному», що усіх налякало, навіть пана. Хлопці вірять у нечисту силу, злих парфумів, відьом і чаклунів. І в цій їхній вірі простежується прагнення людей до таємничості, непізнаним речам, непоясненим явищам. Віра в чудо, примар, добрих і злих парфумів збереглася в народі ще із древніх часів. Тому в історіях, що розповідаються хлопчиками, безліч фольклорних образів: домовики, русалки, нечиста сила. Величезна сила сільських повір’їв. Хлопчики говорять про людей, що вмерли не власною смертю, ці розповіді одночасно заворожують і лякають дітей

Життя селянських хлопців позбавлена статку, матеріального благополуччя. Але наповнена справжньою щиросердечною красою, одухотворена. У фіналі розповіді є вказівка автора на смерть Павла в тому ж році: «він убився, упавши з коня». Цей факт змушує читача внимательней поставитися до селянського життя

(2 варіант)

Селянський мир у розповіді «Бежин луг» – це мир очами дітей. Один із хлопців постарше й побогаче, він може дарувати подарунки, йому, «як синові багатого селянина, доводилося бути запевалой» у розмові («сам же він говорив мало, як би боячись упустити своє достоїнство»). Інші хлопці простіше. Розмова в них серйозний, нічний: про лісовиків, русалок, домовиках, сонячному затьмаренні, що відповідає обстановці. Дванадцятирічний Ильюша вже фабричний, працює лисовщиком, але розповідає, звичайно, не об цьому, це нецікаво. Зате з розповіді про домовика, що кашляє, з’ясовується, що заночували на фабриці, тому що було багато роботи й доглядач не відпустив хлопців додому, що хлопець уже знає, що таке рольня, зміна, палац, форма. Лякає, щоправда, не це, а кроки домовика. Десятилітній Костячи точно знає, чому слобідський тесля Гаврило завжди невеселий. Причому не сам придумав, а батько розповідав іншим про русалку й Гаврила

У розповідях хлопців два тісно дотичні мири: мир домовиків, русалок, потопельників, небіжчиків, Тришек і мир фабричного доглядача Назарова, слобідського теслі Гаврила, псаря Ермилы, дідуся Трофимыча, баби Уляни, бар, старих і молодих, що мало пожили й бояться сонячних затьмарень, старостихи, бондаря Вавило. Багато в їхніх розповідях страшного, смішного, багато й сумного: історії Акулины, що зійшла з розуму, що кинулася в ріку, тому що її коханець кинув, і Феоклисты, що не змогла вберегти сина, що потонув, цілком реальний, хоч і тут, на думку хлопців, не обійшлося без мистики. Цікавий образ Павла, самостійного мужичка, що не боїться вовків, що сміється над дурістю односільчан, що вміє втихомирити собак, зварити картоплю, заспокоїти самих себе напугавших небилицями й былями хлопчиськ. У когось із хлопців є батьки, у когось – брати й сестри. Ильюша краще інших знає всі сільські повір’я, а семирічний Ваня вміє не тільки сам любуватися природою, але й звернути увагу більше дорослих на її красу: « Гляньте – Ка, гляньте – ка, ребятки, – пролунав раптом дитячий голос Вані, – гляньте на Божі зірочки, – що бджілки рояться!» …Ока всіх хлопчиків піднялися до неба й не швидко опустилися».

Мир реальності й мир марновірств співіснують у розумах і душах не тільки дітей, але й дорослих, котрих вони копіюють, звички яких переймають. Джерело натхнення для дорослих і дітей – російська природа