Чому Генрік Ібсен створив новий жанр синтетичної п’єси

Це поєднання в п’єсі «Ляльковий дім» має дивний відтінок. Автор зумів зобразити й подати у невимушеній, майже комедійній формі надзвичайно гостру проблему сімейного життя.

У центрі п’єси — нібито щаслива сім’я: Нора і Торвальд Хельмери. Вони разом вже вісім років, мають трьох гарненьких діточок, затишний будиночок та певні статки. Нора обожнює чоловіка і дітей. Що ще, здавалося б, треба для щастя?

Але, придивившись, ми бачимо, що це щастя ніби награне, у ньому є щось штучне. Нора з дитинства мріяла, що матиме ідеальну сім’ю, яка буде жити у ідеальному будинку. Ці мрії чомусь нагадують дитячі ігри з ляльками — у лялькових будиночках все таке ідеальне, охайне, затишне й «правильне», як хотілося Норі. Але Нора сама була лялькою — спочатку для батька, потім для чоловіка. Чоловік називає її лише «лялечкою», «білочкою», «пташечкою», опікується нею, як малою безпорадною дитиною. Але як особистість її не сприймає.



Нора — лише частина дього затишного гніздечка, майже така сама, як меблі чи фіранки. У цьому домі не живуть, а граються — в життя, у кохання, в шлюб, у людську гідність і честь. У іграшковому буди – ночку, живуть ляльки, що вдають із себе людей. Таємно позичивши 1 гроші, щоб врятувати чоловіка, Нора опиняється на самоті з жахом І перед майбутнім і докорами сумління. Але чоловік дізнається про. і все й виголошує «найсправедливішу» промову, в якій чомусь пере – 1 важає займенник «моє»: «Ти зруйнувала все моє щастя, занапастила і все моє майбутнє». А коли загроза минає, ми знову чуємо його солоденькі слова. Але настає прозріння. Нора не може більше жити в цьому духовно порожньому домі, тому йде геть. «Я гадаю, що передусім я людина, так само як і ти — або принаймні повинна стати людиною».

У творі Генрік Ібсен показав фальшиві людські цінності, за якими криються егоїзм, духовна порожнеча. Ось чому п’єса називається «Ляльковий дім».