«И один у поле воїн, якщо він – Чацкий» – Грибоєдов Олександр

Комедія «Горі від розуму» – явище в Російській літературі найрідше. Більше шістдесятьох років тому поет А. Блок помітив, що комедія не розгадана до кінця, і ми не дуже – те добре розібралися в його сьогоденні. Хто ж все – таки він, Чацкий?

Уже буквально перші репліки відкривають нам його щиросердечний мир. Ми бачимо натуру цільну, що повністю віддається почуттю, що переповняє її: любові Ксофье.

Чацкий, подібно закоханому Ромео, «перенісся на крылах любові» і йому також не перешкода рідні Софії, сам Фамусов, погляди якого аж ніяк не розділяє Чацкий.

Отже, Чацкий, повний райдужних надій і фантастичних планів, не заїжджаючи навіть додому (це після трирічної розлуки!), мчиться до Софії:

Ледве світло вуж на ногах! И я в ваших ніг

И що ж він знаходить? Софія не обрадувана, а скоріше навіть засмучена, роздратована його приїздом. Він не може зрозуміти причини такого відношення й думає, що винуватниця холодності Софії – розлука. Він навіть уявити собі не може, що Софія (розумник Софія!) зволіла його Молчалину. Навіть коли це стає очевидним, Чацкий не вірить, утішаючи себе думкою: «Вона його не поважає». Для Чацкого розум залишається незмінним (якщо не основним) якістю, за яке можна полюбити людини. . Саме тому, що ця якість відсутнє в Скалозуба, Чацкий виключає його як потенційного суперника. Саме тому він не вірить, що Молчалин – неї обранець

… Колись був так дурний, Уж хіба поумнел? –

Дивується Чацкий. Для нього загадка, чому Софія обрала Молчалина, але йому ясно одне: Софія його (Чацкого) більше не любить. Повітряні замки Чацкого зруйновані, на їхньому місці залишилося попелище

У душі Чацкого відбувається надлам. Він уже не той, якої вив три роки, третя година назад. Він шукає винуватців своєї трагедії – і знаходить їх. Він бачить, що середовище, що виховало Молчалиных, подібна до трупної отрути, що отруює й розкладає живі організми. Софія виявилася нестійка до цієї отрути, і тому душу її загинула

З вогню той вийде непошкоджений, Хто з вами день пробути встигне, Подихає повітрям одним, И в ньому розум уцелеет,

У гніві кидає Чацкий в особу Фамусову й всім тим, хто після балу встиг роз’їхатися по будинках, але хто теж несе чималу частину відповідальності за цю трагедію

«Геть із Москви! Сюди я більше не їздець», – вирішує Чацкий. Він їде, відвозячи із собою «мильон роздирань» – неминучих для людини з його темпераментом, розумом і поглядами…

Чацкий уміє самостійно мислити, і це лякає в ньому Фамусова. Він не має потреби ні в чиєму досвіді, ні в чиїх судженнях: він накопичує свій досвід, він має свої судження. Якби він захотів ужити свої здатності для просування по службі, Москва була б від нього в захваті. Але він не захотів – і це саме по собі стало вже викликом для фамусовского суспільства

Чацкий, з його дотепністю й красномовством, міг бути прикрасою Москви, а він «світло лає наповал». А це Москва нікому не прощає й простити не може. Чацкий порушує спокій фамусовского суспільства, і щоб урятуватися від нього, вони повідомляють його божевільним, вони обмовляють на його невблаганну логіку, проти якої важко заперечити, тому що заперечувати нема чого. Чацкий лякає московських бар, тому що він носій нового й передового. Вони почувають десь у глибині душі, що Чацкий прав, що вони «зек минулий». Свідомість цього обтяжує провину Чацкого в їхніх очах. Він зробив сум’яття в їх обленизшихся розумах, а від душі піднімається страх: «А що, якщо?»

Але Чацкий прав – і це надає йому сили, розуму, духу й бадьорості. Особиста драма не робить його глупее – вона лише загострює його чутливість до несправедливості й обдурю. Його переконання не похитнулися під натиском доводів Фамусова. Він, як справжній боєць, володіє значної силоміць волі й твердістю. Його зброя – гостре, влучне, уїдливе або жагуче слово, правда й факти. Фамусовскому суспільству важко дати гідного супротивника Чацкому, тому вони прагнуть вигнати його. Але пізно: зерна сумніви посіяні, вони неодмінно дадуть сходи. Чацкий – людина дії, тільки така людина може стати сьогоденням переможцем, навіть якщо він один «у поле воїн», навіть якщо кількісна перевага – не на нього стороні