Повний зміст Голубина Книга Давньоруська література – Часть 1

ГОЛУБИНА КНИГА

I

Сходила хмара сильна, грізна,

Випадала книга Голубина,

И не мала, не велика:

Доліни книга сороку сажень,

Поперечки двадсяти сажень.

До тої книги до божественного

Соходилися, соезжалися

Сорок царів із царевичем,

Сорок князів із князевичем,

Сорок попів, сорок дияконів,

Багато народу, людей мелкиих,

Християн православныих,

Ніхто до книги не доступиться,

Ніхто до Божого не пришатнется.

Приходив до книги премудрий цар,

Премудрий цар Давид Овсійович:

До Божої до книги він доступается,

Перед ним книга розгинається,

Все божественне писання йому оголошується.

Ще приходив до книги Володимир – Князь,

Володимир – Князь Володимирович:

«Ти, премудрий цар, Давид Овсійович!

Скажи, пан, проповідуй нам,

Хто цю книгу написывал,

Голубину хто напечатывал?»

Їм відповідь тримала премудрий цар,

Премудрий цар Давид Овсійович:

«Писав цю книгу сам Ісус Христос,

Ісус Христос, Цар Небесний;

Читав цю книгу сам Ісай – Пророк,

Читав він книгу рівно три роки,

Прочитав із книги рівно три аркуші».

«Ой ти, гой еси, наш премудрий цар,

Премудрий цар Давид Овсійович!

Прочитай, пан, книгу Божию.

Оголоси, пан, справи Божие,

Про наше житіє, про святорусское,

Про наше житіє світла вільного:

Від чого в нас почалося біле вільне світло?

Від чого в нас сонце червоне?

Від чого в нас млад – світлий місяць?

Від чого в нас зірки часті?

Від чого в нас ночі темні?

Від чого в нас зорі утренни?

Від чого в нас вітри буйні?

Від чого в нас дробовий дощик?

Від чого в нас розум – розум?

Від чого наші помисли?

Від чого в нас мир – народ?

Від чого в нас кістки міцні?

Від чого телеса наші?

Від чого кров – руда наша?

Від чого в нас у землі царі пішли?

Від чого зачались князі – бояры?

Від чого крестьяны православні?»

Возговорит премудрий цар,

Премудрий цар Давид Овсійович:

«Ой ти, гой еси, Володимир – Князь,

Володимир – Князь Володимирович!

Не можу я прочитати книгу Божию.

Уж мені честь книгу – не прочитати Божу:

Ця книга не мала, .

Ця книга велика;

тримати – не стримати буде,

На аналой покласти Божий – не укладеться.

Розумом нам цієї книги не сосметити

И очам на книгу не обозрити:

Велика книга Голубина!

Я по старій по своїй по пам’яті

Розповім вам, як по грамоті:

У нас білий вільний свет. зачался від суду Божия Сонце червоне від імені Божого, Самого Христа, Пануючи Небесного; Млад – Світлий місяць від грудей його, Зірки часті від риз Божиих, Ночі темні від дум Господніх, Зорі утренни від очей Господніх, Вітри буйні від Свята Духа, Дробовий дощик від сліз Христа, Самого Христа, Пануючи Небесного. У нас розум – розум самого Христа, Наші помисли від облац небесныих, У нас мир – народ від Адамия, Кістки міцні від камени, Телеса наші від сирої землі, Кров – Руда наша від чорна моря. Від того в нас у землі царі пішли: Від святої глави від Адамової; Від святих мощів від Адамових; Від того крестьяны православні: Від свята коліна від Адамова». Возговорит Володимир – Князь, Володимир – князь Володимирович: «Премудрий цар Давид Овсійович! Скажи ти нам, проповедай: Який цар над царями цар? Кая земля всім землям мати? Кая глава всім главам мати? Який місто містам батько? Кая церква всім церквам мати? Кая ріка всім рікам мати? Кая гора всім горам мати? Який камінь всім каменям мати? Яке древо всім древам мати? Кая трава всім травам мати? Яке море всім морям мати? Кая риба всім рибам мати? Кая птах всім птахам мати? Який звір всім звірам батько?» Возговорит премудрий цар, Премудрий цар Давид Овсійович: «У нас Білий цар – над царями цар. Чому ж Білий цар над царями цар? І він тримає віру хрещену, Віру хрещену, богомольну, Коштує за віру християнську, За будинок Пречистыя Богородиці, – Тому Білий цар над царями цар. Свята Русь – Земля всім землям мати: На ній будують церкви апостольські; Вони моляться Богові розп’ятому, Самий Христу, Паную Небесному, Тому свято – русь – земля всім землям мати. А глава главам мати – глава Адамова, Тому що коли жиди Христа Розпинали на лобовому місці, То хрест поставили на святій главі Адамової. Єрусалим – Місто містам батько. Чому те місто містам батько? Тому Єрусалим містам батько: У тим у граді в Єрусалимі Отут у нас середовище землі. Собор – Церква всім церквам мати. Чому ж собор – церква всім церквам мати? Коштує собор – церква посередині граду Єрусалима, У тій у церкві соборней Коштує престол божественний; На тім на престолі на божественному Коштує гробниця білокамінна; У тій гробниці білокамінної Почивають ризи самого Христа, Самого Христа, Пануючи Небесног – Тому собор – церква церквам мати. Ільмень – Озеро озерам мати: Не той Ільмень, що над Новим градом, Не той Ільмень, що у Цареграде, А той Ільмень, що у Турецькій землі Над початковим градом Єрусалимом. Чому ж Ільмень – Озеро озерам мати? Випадала з його матінка Йордань – Ріка. Йордань – ріка всім рікам мати. Чому Йордань – Ріка всім рікам мати? Охрестився в ній сам Ісус Христос Із силою з небесною, З ангелами з хоронителями, Із двунадесятьми апостольми, З Іоанном, світлом, із Креститем, – Тому Йордань – Ріка всім рікам мати. Фавор – Гора всім горам мати. Чому Фавор – Гора горам мати? Перетворив на ній сам Ісус Христос, Ісус Христос, Цар Небесний, світло, З Петром, з Іоанном, з Иаковом, Із двунадесятью апостолами, Показав славу учням оим, – Тому Фавор – Гора горам мати. Білий латырь – камінь всім каменям мати. На білому латыре на камени Розмовляв так опочивши тримав Сам Ісус Христос, Цар Небесний, Із двунадесяти з апостолам, Із двунадесяти із учителям; Затвердив він віру на камени, Распущал він книгу Голубину По всій землі, по всенныя, – Тому латырь – камінь всім каменям мати. Кипарис – Древо всім древам мати. Чому те древо всім древам мати? На тим древі на кипарисі З’явився нам животворящий хрест. На тим на хресті на животворящому Розп’ятий був сам Ісус Христос, Ісус Христос, Цар Небесй, світло, – Тому кипарис всім древам мати. Плакун – трава всім травам мати. Чому плакун всім травам мати? Коли жидовья Христа розіпнули, Святу кров його пролили, Мати Пречиста Богородиця По Ісу Христу сильно плакала, По своєму сині по улюбленому, Ронила сльози пречисті На матінку на сиру землю; Від тих від сліз від пречистыих Зарождалася плакун – трава. – Тому плакун – трава травам мати. Океан – Море всім морям мати. Чому океан всім морям мати? Посередині моря океанського Виходила церкву соборного, Соборного, богомольна, Святого Климента, попа римського: На церкві глави мармурові, На главах хрести золоті. З тої із церкви із соборної, Із соборної, з богомольної, Виходила Цариця Небесна; З океану – моря вона омывалася, На собор – церква вона Бо молилася, – Від того океан всім морям мати. Кит – Риба всім рибам мати. Чому ж кит – риба всім рибам мати? На трьох рибах земля заснована. Коштує кит – риба – не сворохнется; Коли ж кит – риба повернеться, Тоді мати – земля восколыбнется, Тоді бі
ле світло н покончится, – Тому кит – риба всім рибам мати. Засновано землю Святыим Духом, А содержана Словом Божиим. Стратим – Птах всім птахам мати. Чому вона всім птахам мати? Живе стратим – птах на океан^ – море И дітей робить на океан^ – море. По Божому все велінню Стратим – Птах вострепенется, Океан – Море восколыхнется; Палить вона кораблі вітальні З товару дорогоцінними, – Тому стратим – птах всім птахам мати. У нас индрик – звір всім звірам батько. Чому индрик – звір всім звірам батько? Ходить він по підземеллю, Прочищає струмки й проточини: Куди звір пройде, – Тута ключ кипить; Куди звертот повернеться, – Всі звірі звірові поклоняться. Живе він у святій горі, П’є і їсть у святій горі; Куды хоче, іде по підземеллю, Як солшко по піднебессю, – Тому ж у нас индрик – звір всім звірам батько». Возговорил Володимир – Князь: «Ой ти, гой еси, премудрий цар, Премудрий цар Давид Овсійович! Мені ночесь, пан, мало спалося, Мені в сні багато бачилося: Кабы з тої країни зі східної, Кабы з іншої країни з полудеиной, Кабы два звірів собиралися, Кабы два люті собегалися, Промежду собою билися – билися, Один один звір здолати хоче». Возговорил премудрий цар, Премудрий цар Давид Овсійович: «Це не два звірі собиралися, Не два люті собегалися, Це Кривда із Правдою соходилися, Промежду собою билися – билися, Кривда Правду здолати хоче. Правда Кривду переспорила. Правда пішла на небеса До самому Христу, Паную Небесному; А Кривда пішла в нас вся по всій землі, По всій землі по світло – росіянці, По всьому народі християнському. Від Кривди земля восколебалася, Від того народ весь обурюється; Від Кривди став народ неправильний, Неправильний став, злопам’ятний: Вони один одного обдурити хочуть, Один одного поїсти хочуть. Хто не буде Кривдою жити, Той причаянный до Господа.

II

Так з початку століття животленного

Створив Бог небо із землею,

Створив Бог Адама з Еввою,

Наділив питаньем у світлому раї,

У світлому раї жити у свою волю.

Поклав Господь на їхню заповідь велику:

А и жити Адамові у світлому раї,

Не спокушати Адамові з едного древа

Того солодка плоду Виноградова.

А и жив Адам у світлому раї,

У світлому раї зі своею з Еввою

А триста тридцять три роки.

Прелестила змія подколодная,

Приносилягоды з єдина древа, Одну ягоду воскушал Адам з Еввою И довідався проміж собою тяжкої гріх, А и тяжкої гріх і великої блуд: Згрішив Адамі у світлому раї, У світлому раї зі своею з Еввою. Оне тута стали в раї нагим – наги, А нагимаги стали, босешуньки, – Закрили соромы ладонцами, Прийшли оне до самому Христу, До самому Христу, Паную Небесному. Зайшли оне на Фавор – Гору, Кричать – ревуть зичним голосом: «Ти Небесної Цар, Ісус Христос! Ти почув молитву грішних раб своїх, Ти спусти на землю мене важку, Що копати б землю копарулями, А копати землю копарулями, А и сіяти насіння першою годиною». А Небесний Цар, милосерде світло, Опущал на землю його важку. А копав він землю копарулями, А и сіяв насіння першою годиною, Виростали насіння іншою годиною, Вижинав він насіння третьою годиною. Від своїх праць він став ситим бути, Обуватися й одеватися. Від того коліна від Адамова, Від того ребра від Еввина Пішли християни православні По всієї землі светорусския. Живучі Адамі зостарився, Зостарився, переставився. Свята глава похована. Після по тої потопі по Ноевы, А на тій горі Сионския, У тоя глави святі Адамові Виростало древо кипарисово. До тому – те древу кипарпсову Випадала книга Голубина, З небес та книга повипадала: У долину та книга сорока п’ядей, Поперек та книга двадцяти п’ядей, У товщину та книга тридцяти п’ядей. А на ту гору па Сионскую Собиралися – Соезжалися Сорок царів із царевичем, Сорок королів з королевичем, И сорок калик з каликою, И могутні – сильні богатирі. У єдиної коло становилися. Проговорить Волотомон – Цар, Волотомон – царь Волотомонович, Сорок царів із царевичем, Сорок королів з королевичем, А сорок калик з каликою И всі сильні – могутні богатирі А й б’ють чолом, поклоняються А паную Давидові Овсійовичу: «Ти премудрий цар Давид Овсійович! Та душа й успадковує Собі Царство Небесне». Підніми ти книгу Голубину, Підніми книгу, роздруковуй, Роздруковуй ти, переглядай, Переглядай її, прочитуй: Від чого зачался наш білої світло? Від чого зачалося сонце праведно? Від чого зачался світлий місяць? Від чого зачалася зоря утрення? Від чого зачалася й вечірня? Від чого зачалася темна ніч? Від чого зачалися часті зірки?» Проговорить премудрий цар, Премудрий цар Давид Овсійович: «Ви сорок царів із царевичем, А и сорок королів з королевичем, И ви сорок калик з каликою, И всі сильні – могутні богатирі! Голубина книга не мала, А Голубина книга велика: У долину книга сорока п’ядей, Поперек та книга двадцяти п’ядей, У товщину та книга тридцяти п’ядей, На руках тримати книгу – не удержати, Читати книгу – не прочести. Чи скажу я вам своею пам’яттю, Своєю пам’яттю, своєї старою, Від чого зачался наш білої світло, Від чого зачалося солнцо праведно, Від чого зачался світлий місяць, Від чого зачалася зоря утрення, Від чого зачалася й вечірня, Від чого зачалася темна ніч, Від чого зачалися часті зірки. А й білої світло – від імені Божа, Солнцо праведно – від очей його, Світлий місяць – від тім’ячка, Темна почь – від затылечка, Зоря утрення й вечірня – від брів Божих, Часті зірки – від кучерів Божих!», Всі сорок царів із царевичем поклонилися, И сорок королів з королевичем б’ють чолом, И сорок калик з каликою, Всі сильні – могутні богатирі. Проговорить Волотомон – Цар, Волотомон – царь Волотомонович: «Ти премудрий цар Давид Овсійович! Ти скажи, мабуть, своею пам’яттю, Своею пам’яттю стародавную: Так якої цар над царями цар? Котора моря всім морям батько? І котора риба всім рибам мати? І котора гора горам мати? І котора ріка рікам мати? І котора древа всім древам батько? І котора птах всім птахам мати? І яке звір всім звірам батько? І котора трава всім травам мати? І яке град всім градом батько?» Проговорить премудрий цар, Премудрий цар Давид Овсійович: «А Небесної Цар – над царями цар, Над царями цар, те Ісус Христос. Океан – Море – всім морям батько. Чому він всім морям батько? тому він всім морям батько, – Всі моря з нього випали И всі ріки йому покорилися. А кит – риба – всім рибам мати. Чому та кит – риба всім рибам мати? Тому кит – риба всім рибам мати, – На семи китах земля заснована. Ердань – Ріка – рікам мати. Чому Ердань – Ріка рікам мати? тому Ердань – Ріка рікам мати, – Хрестився в ній сам Ісус Христоссионская гора – всім горам мати, – Ростуть древа кипарисовы, А береться сірка по всіх церквах, По всіх церквах замість ладану. Кипарис – Древо – всім древам батько. Чому кипарис всім древам отецпотому кипарис всім древам батько, – На ньому розп’ятий був сам Ісус Христос, Те Небесної Цар. Мати Божа плакала Богородиця, А плакун – травою утиралася, Тому плакун – трава всім трав
ам мати. Єдиноріг – Звір – всім звірам батько. Чому єдиноріг всім звірам оте Тому єдиноріг всім звірам батько, – А и ходить він під землею, А не держут його гори каменны, А и ті – те ріки його швидкі; Коли вийде він із сирої землі, А и шукає він сопротивника, А того чи люта лева – звіра; Зійшлися оне з левом у чистому полі, Почали оне, звірі, дратися: Полювання їм царями бути, Над всемя звірами взяти большину, И б’ються оне про своєї большине. Єдиноріг – Звір покоряється, Покоряється він леву – звірові, А й лев підписаний – царем йому бути, Паную бути над звірами всім, А и хвіст у нього колечиком. А нагай – птах – всім птахам мати, А живе вона на океані – море, А в’є гніздо на білому камени; Набігли гості корабельники А на те гніздо нагай птаха И на його детушак на маленьких, Нагай – Птах вострепенется, Океан – Море восколыблется, Кабы швидкі ріки разливалися, Палять багато намиста – кораблі, Палять багато червлені кораблі, А всієї адже душі даремні. Ерусалим – Град – всім градам батько. Чому Ерусалим всім градам батько? Тому Ерусалим всім градам батько, Що розп’ято був у ньому Ісус Христос, Ісус Христос, сам Небесної Цар, Опричь царства Московського».