«Тема Великої Вітчизняної війни в сучасній вітчизняній прозі» – Твір на вільну тему

У ХХ столітті багато письменників звертаються до теми війни: А. Твардовский, М. Булгаков, Б. Васильєв, И. Бабель, В. Биків, А. Фадєєв. Чи світова, чи цивільна, війна уривається в спокійне життя людей, приносячись їм смерть, ламаючи їхньої долі й калічачи серця. Це страшне нещастя змушує жінок, що дають життя всьому людству, навпаки, ці життя забирати, відправляючись зі зброєю на війну («А зорі тут тихі…» Б. Васильєв); батька – убивати сина, що бореться на іншій стороні («Конармия» И. Бабель); віддавати свого товариша заради порятунку власного життя («Сотників» В. Биків). Війна є перевіркою на моральність і стійкість кожної людини. Так, у романі А. Фадєєва «Розгром», написаному в 1925 році, у центрі уваги автора – зображення людських характерів, що міняються під впливом військових подій

В «Розгромі» – біля тридцяти персонажів, що надзвичайно мало для добутку, що описує громадянську війну. Але не кількість героїв хвилює письменника, а внутрішній мир кожного з них. Фадєєв любить уважно й довго спостерігати за окремою особистістю, змушуючи її попадати в різні життєві ситуації. На думку автора, «справжня людина пробуджується в найкращих своїх сторонах, коли коштує перед більшим випробуванням». У даному добутку таким більшим випробуванням є війна. Але військовим епізодам відведено мало місця в романі, тому що Фадєєву в більшій мері вони потрібні для того, щоб повністю розкрити характер героя, зняти з його маску й показати в неприкрашеному виді

У системі образів роману відбилися всі реальні шари суспільства, що приймали участь у революції: селянство, пролетаріат, інтелігенція. Але кожний герой добутку, до якого би соціального шару він не належав, є унікальною й неповторною особистістю, зі своїм характером, смаками, звичками. Наприклад, Морозка, син шахтаря, – партизан, мужня й відважна людина. Для таких як Морозка участь у війні стало перевихованням, ідейно – моральним переродженням особистості. Украсти дині для Морозки не становить праці, крім того, він не бачить у цьому нічого поганого. Але командир чомусь збирає загін, щоб судити його за цей, здавалося б, необразливий учинок. Старі норми поводження й звички виявилися непридатними на війні. Пройшовши численні випробування, Морозка перероджується. Його духовний мир стає богаче, багато вчинків тепер він робить більш осмислено. Війна зробила Морозку дисциплінованим, виховала в ньому почуття відповідальності за своїх товаришів. «Так я кров віддам по жилці за кожного», – говорить він і, не коливаючись, жертвує собою заради порятунку інших

Зовсім інша людина – Мечик – самозакоханий і егоїстичний інтелігент. Небажання залишатися осторонь, мрія про голосні подвиги й славу подвигнули його добровольцем відправитися на війну. Але безхарактерність і життєва нестійкість натури Мечика не витримують випробувань на війні. Герой у своїх мріях, на ділі він – жалюгідна й дріб’язкова людина

Комуніст Левинсон, ідейний керівник партизанів. Здавалося б, ця людина повинен мати богатирську силу, голосним голосом, строгістю, що личить командирові загону. Але Левинсон, навпроти, – тихий, скромний і фізично слабка людина. Вся його сила полягає в таланті керівника, в умінні донести до мас всю красу громадянського обов’язку, заразити людей патріотизмом, виховати в них чесність і порядність. «Левинсон глибоко вірив у те, що рухає цими людьми не тільки почуття самозбереження, але й інший, не менш важливий інстинкт, схований від поверхневого ока, не усвідомлений навіть більшістю з них, по якому все, що доводиться їм переносити, навіть смерть, виправдано своєю кінцевою метою й без якого ніхто з них не пішов би добровільно вмирати в улахинской тайзі».

Про основну ідею роману сам автор писав наступне: «У громадянській війні відбувався відбір людського матеріалу, все вороже змітається революцією, все нездатне до справжньої революційної боротьби, що випадково потрапило в табір революції відсівається, а все зростаюче зі справжніх корінь революції, з мільйонних мас народу загартовується, росте, розвивається в цій боротьбі. Відбувається величенна переробка людського матеріалу».

Революція сформувала й перевиховала таких людей, як Бакланів, Дубов, Морозка, Метелиця. Вона ж викрила таких, як Мечик, дрібної й егоїстичної людини, що не бачить нікого крім себе

Роман кінчається розгромом загону, звідси й назва добутку. Кращі люди загону загинули, а в живі залишилося лише дев’ятнадцять чоловік

Але дух бійців не зломлений, вони виконали своє бойове завдання й готові до нових битв. У романі не тільки показується, як міцніють і розвиваються радянські люди в ході революції, але й затверджується ідея непереможності народу в справедливій війні