Короткий зміст Марна земля Элиот Д

Дія відбувається в Англії після першої світової війни. В основі поеми лежить міф про пошуки святого Грааля й легенда про бідного рибалку. Частини поеми фрагментарні й не утворять єдності.

Поема починається з епіграфа – міфу про Сивилле. Вона побажала собі вічного життя, забувши побажати вічну юність: «А те ще видал я Кумскую Сивиллу в пляшці. Діти її запитували: «Сивилла, чого ти хочеш?», а вона у відповідь: «Хочу вмерти».

I частина. Поховання мертвого

Жорстокий місяць квітень змушує природу пробуджуватися від зимового сну: квіти й дерева ростуть із мертвої землі. У місті Штарнбергерзее йде злива. Марі із другом сидять у кафі й розмовляють. Марі розповідає про те, як вона качалася в горах на санках у кузена.

Автор кличе сина людського прийти туди, де мертве дерево не дає тінь. Він обіцяє показати страх – жменя пороху.

В I частини Сивилла перетворюється у ворожку мадам Созострис. Вона сильно застуджена, але, проте, робить пророкування на картах людині, що прийшла до неї. Він повинен умерти від води: «От, – говорить вона, – от ваша карта – потопельник, фінікійський моряк…/ Але я не бачу Повішеного. Ваша смерть від води».

Образ Лондона – примарного міста, де пройшла війна. Моряк окликає знайомого Стетсона й запитує його про те, чи проріс мрець, що був похований у саду рік назад: «Процветет чи він цього року – / Або, може, нежданий мороз уразив його ложі?». Моряк відповіді не одержує.

II частина. Гра в шахи

Чоловіки грають у шахи в повнім мовчанні, очікуючи стукоту у двері. Їм не про що говорити один з одним. Описується кімната: акваріум без риб, картина із зображенням перевтілення Филомелы в солов’я, зганьбленої ґвалтівником – царем. Нарешті, заходить знайома Лив, і господарка радить їй, щоб вона до приходу чоловіка Альберта із фронту опорядилася, вставила щелепу, інакше він піде до іншої:

Лив, видери всі й зроби вставні.

Він же сказав: дивитися на тебе не можу.

И я не можу, говорю, подумай про Альберта,

Він угробив три роки в окопах, він хоче пожити,

Не з тобою, так інші найдуться.

Лив 31 рік, вона народила п’ять дітей, і востаннє була при смерті. У неділю Альберт вертається.

III частина. Вогненна проповідь.

Уночі рибалка вудить із берега Темзи. Він думає про царя Тирее, що збезчестив Филомелу.

Містер Евгенидис – «одноокий купець» з гадання мадам Созострис – запрошує чоловіка в готель « Кеннон – Стрит».

У цій частині поеми Сивилла є жіночою іпостассю сліпого віщуна Тиресия: «Я, Тиресий, пророк, що тремтить меж підлогами / Сліпий старий зі сморщенною жіночими грудьми. / У лілову годину я бачу, як зі справами / Обробивши, до будинків тягнуться люди…». Тиресий угадує побачення друкарки й моряка: він пестить її, вона безпристрасно терпить його пещення. Коли моряк іде, друкарка зітхає з полегшенням і включає грамофон. Друкарка згадує факти своєї біографії. Вона була піддана розпусті в Ричмонде, у Мургейте, на Моргейтском пляжі. Третя частина закінчується закликом до бога звільнити палаючу людину від аскетизму. IV частина. Смерть від води. Флеб финикиец умирає у воді через два тижні. Його тіло гризе морську течію. Автор призиває всіх шанувати померлого Флеба: «Згадай про Флебе: і він був виконаний сили й краси». V частина. Що сказав грім. Остання частина поеми починається з опису марної землі: гуркоти грому в мертвих горах, тут немає води, тільки скелі, камені, пісок під ногами, суха трава, тріщини в ґрунті. Хтось третій крокує поруч із двома героями по марній землі. Але вони не знають його, не бачать його особи. Вони чують гуркоти грому в ліловому небі, бачать незрозуміле місто над горами, проходять Єрусалим, Афіни, примарний Лондон. Вони бачать в ущелині скель порожню каплицю з розбитими вікнами й цвинтарем: У цій гнильній западині меж горами Трава співає при слабкому світлі місяця Пониклим могилам біля каплиці – Це порожня каплиця, житло вітру, Вікна розбиті, гойдається двері. І тільки тут росте трава й починається дощ. І тоді говорить грім: «Так. Що ж ми дали?» – кров Ісуса Христа, «кров серця, що затремтіло,», що ніхто не знайде. Але неї шукають багато хто, уважаючи кров Ісуса ключем до життя. Поема закінчується тим, що рибалка сидить у каналу, вудить рибу й думає, чи наведе він порядок у своїх землях і про те, що лондонський міст валить