Короткий зміст Розбійники Шиллер Ф

Дія відбувається в сучасної авторові п’єси Німеччини. Сюжет розвертається протягом двох років. Драмі поданий епіграф Гіппократа, що у російському перекладі звучить так: «Чого не зціляють ліків, зціляє залізо; чого не зціляє залізо, зціляє вогонь».

В основі сюжету лежить сімейна трагедія. У родовому замку баронів фон Моор живуть батько, молодший син Франц і вихованка графа, наречена старшого сина, Амалия фон Эдельрейх. Зав’язкою служить лист, отримане нібито Францем від «лейпцігського кореспондента», у якому повествуется про безпутне життя Карла, що перебуває в університеті в Лейпцизі, фон Моора, старшого сина графа. Засмучений поганими новинами старий фон Моор дозволяє Францу написати лист Карлові й повідомити його, що розгніваний поводженням свого старшого сина граф позбавляє його спадщини й свого батьківського благословення.

У цей час у Лейпцизі, у корчмі, де збираються звичайно студенти Лейпцігського університету, Карл фон Моор чекає відповіді на свій лист до батька, у якому він щиросердно кається у своєму розпусному житті й обіцяє надалі займатися справою. Приходить лист про богемских ліси, відбирати в багатих подорожан гроші й пускати їх у зворот. Бідним студентам ця думка здається привабливої, але їм потрібний отаман, і, хоча сам Шпигельберг розраховував на цю посаду, все единогласно вибирають Карла фон Моора. Сподіваючись, що «кров і смерть» змусять його забути колишнє життя, батька, наречену, Карл дає клятву вірності своїм розбійникам, а ті у свою чергу присягають йому.

Тепер, коли Францу фон Моору вдалося вигнати свого старшого брата з люблячого серця батька, він намагається очорнити його й в очах його нареченої, Амалии. Зокрема, він повідомляє її, що брильянтовий перстень, подарований нею Карлові перед розлукою в стан вірності, той віддав розпусниці, коли йому вже нема чим було заплатити за свої любовні втіхи. Він малює перед Амалией портрет хворобливого жебрака в лахміттях, з рота якого разить «смертоносною нудотою» – такий її улюблений Карл тепер. Але не так – те просто переконати любляче серце, Амалия відмовляється вірити Францу й проганяє його ладь.

Але в голові Франца фон Моора вже дозрів новий план, що нарешті допоможе йому здійснити свою мрію, стати власником спадщини графів фон Моор. Для цього він підмовляє побічного сина одного місцевого дворянина, Германа, переодягтися й, з’явившись до старого Моору, повідомити, що він був свідком смерті Карла, що брав участь у бої під Прагою. Серце хворого графа навряд чи витримає ця жахлива звістка. За це Франц обіцяє Германові повернути йому Амалию фон Эдельрейх, що ніколи в нього відбив Карл фон Моор.

Так всі й відбувається. Старий Моор згадує з Амалией свого старшого сина. У цей час є переодягнений Герман. Він розповідає про Карла, залишеному без усяких засобів до існування, а тому решили взяти участь у пруссько – австрійській кампанії. Війна закинула його в Богемію, де він геройски загинув. Умираючи, він просив передати свою шпагу батькові, а портрет Амалии повернути їй разом з її клятвою вірності. Граф фон Моор винить себе в смерті сина, він відкидається на подушки, і його серце, здається, зупиняється. Франц радується довгоочікуваній смерті батька.

Тим часом у Богемских лісах розбійничає Карл фон Моор. Він смів і часто грає зі смертю, тому що втратив інтерес до життя. Свою частку видобутку отаман віддає сиротам. Він карає богатых, що грабують простих людей, треба принципу: «Моє ремесло – відплата, помста – мій промисел».

А в родовому замку фон Мооров править Франц. Він досяг своєї мети, але задоволення не почуває: Амалия як і раніше відмовляється стати його дружиною. Герман, що зрозумів, що Франц обдурив його, відкриває фрейлін фон Эдельрейх «страшну таємницю» – Карл фон Моор живий і старий фон Моор теж.

Карл зі своєю зграєю попадає в оточення богемских драгун, але їм вдається вирватися з нього ціною загибелі всього одного бійця, богемские ж солдати втратили близько 300 чоловік. У загін фон Моора проситься чеський дворянин, що втратив весь свій стан, а також кохану, що кличуть Амалия. Історія парубка сколихнула в душі Карла колишні спогади, і він вирішує вести свою зграю у Франконию зі словами: «Я повинен її бачити!»

Під ім’ям графа фон Бранда з Мекленбурга Карл проникає у свій родовий замок. Він зустрічає свою Амалию й переконується, що вона вірна «загиблому Карлові». У галереї серед портретів предків він зупиняється в портрета батька й нишком змахує сльозу. Ніхто не довідається старшого сина графа, лише всевидючий і вічно всіх що підозрює Франц угадує в дст свого старшого брата, але нікому не говорить про свої здогади. Молодший фон Моор змушує свого старого дворецького Даніеля дати клятву, що той уб’є приїжджого графа. По шраму на руці дворецький довідається в графі фон Бранде Карла, той не має сил брехати старому слузі, що виховав його, але тепер він повинен квапитися назавжди покинути замок. Перед зникненням він вирішує все – таки побачити Амалию, що випробовує до графа почуття, які в неї колись були зв’язані тільки з однією людиною – Карлом фон Моором. З гість прощається із фрейлін.

Карл вертається до своїх розбійників, ранком вони покинуть ці місця, а поки він бродить по лісі, у темряві він чує голос і бачить вежу. Це Герман прийшов нишком, щоб нагодувати в’язня, замкненого тут. Карл зриває замки з вежі й звільняє старого, що зсох, як кістяк. В’язнем виявляється старий фон Моор, що, до свого нещастя, не вмер тоді від звістки, принесеної Германом, але коли він отямився в труні, то син його Франц таємно від людей заточив його в цю вежу, прирікаючи на холод, голод і самітність. Карл, вислухавши історію свого батька, не в силах більше терпіти й, незважаючи на родинні узи, які зв’язують його із Францем, наказує своїм розбійникам увірватися в замок, схопити брата й доставити сюди живцем.

Ніч. Старий камердинер Даніель прощається із замком, де він провів все своє життя. Вбігає Франц фон Моор у халаті зі свічею в руці. Він не може заспокоїтися, йому приснився сон про Страшний суд, на якому його за гріхи відправляють у пекло. Він благає Даніеля послати за пастором. Все своє життя Франц був безбожником, і навіть тепер з пастором, що прийшов, він не може примиритися й намагається вести диспут на релігійні теми. Цього разу йому не вдається зі звичайною легкістю посміятися над тезою про безсмертя душі. Одержавши від пастора підтвердження, що самими тяжкими гріхами людини є братовбивство й батьковбивство, Франц лякається й розуміє, що душі його не уникнути пекла.

На замок нападають розбійники, послані Карлом, вони підпалюють замок, але схопити Франца їм не вдається. У страху він сам удавливается шнурком від капелюха.

члени, ЩоВиконали наказ, зграї вертаються в ліс біля замка, де їх чекає Карл, так і не впізнаний своїм батьком. З ними приходить Амалия, що кидається до розбійника Моору, обіймає його й називає своїм нареченим. Тоді в жаху старий Моор довідається в проводирі цих бандитів, злодіїв і вбивць свого улюбленого старшого сина Карла й умирає. Але Амалия готова простити свого коханого й почати з ним нове життя. Але їхньої любові заважає клятва вірності, дана Моором своїм розбійникам. Зрозумівши, що щастя неможливо, Амалия молить тільки про одному – про смерть. Карл заколює її.

Розбійник Моор випив свою чашу до кінця, він зрозумів, що світло злодіяннями не виправиш, його життя кінчене, він вирішує здатися в руки правосуддя. Ще по дорозі в замок Мооров він розмовляв з бідняком, у якого більша сім’я, тепер Карл іде до нього, щоб той, здавши «знаменитого розбійника» владі, одержав за його голову тисячу луїдорів