«Доктор Живаго» Пастернаку – Пастернак Борис

Кожна книга живе своєю долею. І доля розпорядилася так, що «Доктор Живаго», що здобув Нобелівську премію, відомий в усьому світі, прийшов до нашого читача тільки через тридцять років після народження. Трагічна доля

Події роману зображують круті повороти вітчизняної історії, розподіл людей громадянською війною на два ворожих табори, осліплення їхньою ненавистю. У кожного своя правда – благо людини. Але… «благими намірами вимощена дорога в пекло».

Юрій Андрійович Живаго – головний герой добутку

…Десятилітній Юра втрачає матір. Його щиросердечному стану відповідають і явища природи: у ніч після похорону дитина вперше бачить буру, що підкреслює ще більший драматизм життєвих подій. Образ бури є рефреном у добутку: «За вікном не було ні дороги, ні цвинтаря, ні городу… Можна було подумати, що бура бачить Юру й, усвідомлюючи, як вона страшна, насолоджується виробленим на нього враженням. Вона свистіла, завивала й всіма способами намагалася залучити Юрино увагу».

Невідворотність і неминучість происходящего цілком зрозуміла головному героєві. Його підхоплює вихор революції. І оскільки Юрій Андрійович за професією лікар, він сподівається на радикальний засіб для лікування безнадійно, здавалося б, хворого суспільства

«Яка чудова хірургія! Взяти й разом аристократично вирізати старі, смердючі виразки! Простій, без натяків вирок несправедливості, що звикла, щоб їй кланялися, расшаркивались перед нею й присідали…» Але наївний доктор Живаго в силу своєї гуманності не може безоглядно прийняти погляди й методи більшовиків. Він не може прийняти жорстокість. «Але хіба міг тендітний, добрий Живаго стати жорстоким? І раптом, в один день, стати зовсім – зовсім іншим, забути про вміння мріяти, писати вірші». Адже жорстокість проявляли й червоні, і білі. Тому доктор Живаго «опинився ні в тих, ні в інші, від одного берега відстав, до іншого не пристав». Це пережити важко. І в цих переживаннях, мабуть, втілюються переживання В. Пастернаку, відбивається його розуміння революції, його сприйняття громадянської війни. Розуміння психологічних особливостей характеру доктори Живаго жадає від читача високої емоційної напруги. Читаючи роман, ми шукаємо правду разом з головним героєм. А в чому правда? Звалилися надії, які покладав Живаго на нову владу, бажаючи ні багато ні мало – спокійно трудитися на благо людей. А зустрівся з жорстокістю й нерозумінням. Юрію Андрійовичу немає місця в післяреволюційній Москві й він змушений виїхати у Варыкино. Тут Живаго починає працювати за спеціальністю, але вир громадянської війни заносить його в табір партизанів. У спілкуванні із запеклими людьми, працюючи в екстремальних умовах, доктор Живаго вірний собі, своєму боргу: він людина й лікар. Люди для нього рівні: і поранений білогвардієць, і командир партизанського загону. Але зберегти таку життєву позицію, просто залишитися людиною – це значить опинитися між двох вогнів

Немає опори в Юрія Андрійовича й в особистому житті. Двох жінок любив він. Тоню як мати своїх дітей, як друга, не здатного зрадити. Вона знає його краще всіх і любить безоглядно. Лара – друга жінка – уособлення змін. Те вона є, то її немає. З нею герой пізнав справжнє щастя, але воно короткочасно. Життя розлучає їх. Герой Пастернаку, зневірившись у житті, звертається до поезії. Але щоб творити, потрібно жити. Написано один рядок: «Свічу горіла на столі…»

Свіча горіла, горіла, як дороговказна зірка, як надія на краще

Не знайшовши опори в роботі, підтримки в любові, себе в поезії, доктор іде до дна. Він втрачає професійні навички лікаря, дрібніє його дарування. У Москві він здатний заробляти на життя некваліфікованою працею. І коли десь спереду замаячіла надія на краще, Юрій Живаго вмирає

Він шукав правду без насильства. І його смерть – нескінченність шляхи морального вдосконалювання людини:

И все губилося в сніжній імлі,

Сивий і білої,

Свіча горіла на столі,

Свіча горіла