Аналіз вірша Ахматовій «Широко розкриті ворота…» – Ахматова А. А
Вірш «Широко розкриті ворота…» А. А.Ахматова написала в 1921 році й присвятила місту, у якому жила й училася – Києву. Майбутня велика російська поетеса виявилася в цьому місті не зі своєї волі – через розлучення батьків і важкого матеріального становища сім’ї їй довелося переїхати жити ктетке.
Чуже місто, інша обстановка, незнайомі люди – все це сприяло тому, що Київ Ахматова не дуже полюбила. Єдине, чим вона щиро захоплювалася, це було історичне обличчя міста, його збережена крізь сторіччя архітектура – монастирі, собори, церкви, побудовані ще князями часів Київської Русі. От і цей свій вірш А. А.Ахматова присвятила опису Софійського собору в Києві й площі перед ним
Побудований у першій половині 11 століття Ярославом Мудрим, Софійський собор був і залишається однієї з головних сакральних святинь Русі. Площа перед собором довгі роки, у тому числі й у часи перебування в Києві поетеси, була головною площею не тільки міста, але й всієї України
Вірш починається з опису широко розкритих воріт. Логічніше припустити, що мова йде про центральний вхід у собор. Але насправді він являє собою невеликий, вузький прохід під дзвіницею. Невеликими є й два інші, допоміжних входи в Софію Київську. Може бути, А. Ахматова мала на увазі врата вівтаря, які розкриті під час ведення церковної служби
Наступний рядок – «липи нищенски оголені» – також багатозначна. З одного боку, метафора легко прочитується, оскільки поруч із собором, так само як і з будь – яким іншим храмом, завжди повно жебраків, що просять милостиню або знайшли собі притулок у стін християнської святині
З іншого боку, липа – це традиційне київське дерево, розповсюджене не менше ніж символ міста – каштан. У Києві самий престижний район от уже кілька сторіч зветься Липки. Все це говорить про те, наскільки добре А. Ахматова знала місто, його топоніміку, легенди, перекази
Про захоплення поетеси історією міста свідчать наступні рядки. Лише деякі знають, що «Нерушима стіна» – це не огорожа Софії Київської, а та частина самого собору, на якій выложена із сотні відтінків мозаїки велетенська фігура Богородиці. Існує легенда про те, що скільки буде стояти ця стіна з іконою, стільки буде існувати й Київ
Софія Київська здалеку видна завдяки своїй дзвіниці. На другому її ярусі от уже сотні років дзвонить дзвін, гроші на який дав гетьман Мазепа, тому він дотепер і зветься «мазепинский». Точно не відомо, чи стратили в князівські часи на площею перед собором, як пише поетеса, «єретиків». Але як свідчать історичні хроніки, у період 1917 – 1921 років, коли влада в Києві мінялася приблизно 16 разів, тут дійсно відбувалися страти й розстріли
Від того й гуде «важкий» дзвін Мазепи, напоєний цією негативною енергією й молиться за їх безневинно вбиті душі. Дзенькіт дзвона чутний далеко, аж за Дніпро. Але чим далі від Києва, тим більше покійним і тихим він чується, тому в «зарічних лісах» він лише «веселить пухнатих лисенят». Такою оптимістичною кінцівкою А. Ахматова хотіла сказати, що все проходить, все відходить в історію, залишається тільки вічне: природа й архітектура святого міста
