Образ Тараса Бульбы – Гоголь Микола

В 1842 році Н. В. Гоголь написав повість «Тарас Бульба», що згодом увійшла в його збірник «Миргород». У повісті Микола Васильович показав у головному герої справжнього патріота, захисника рідної землі

Тарас Бульба – щирий козак. Весь його вигляд був «створений для лайливої тривоги», він «відрізнявся грубою прямотою своєї вдачі» і найбільше «любив просте життя козаков», тому Запорізька Січ є для нього справжнім будинком, тому більшу частину часу він проводить там, не кваплячись до дружини, і саме тому негайно вирішує їхати на Запоріжжя після приїзду синів з Києва додому, щоб перевірити Остапа й Андрия в їхній вірності козачій службі. Тарас Бульба любить своїх дітей, як і дружина, але не розуміє її, оскільки для нього головне – бути справжнім воїном, захисником, товаришем, патріотом, а не сім’янином, тому дружина «бачила чоловіка в рік два – три дні, і потім кілька років про нього не бувало слуху».

Старий козак уважав себе щирим захисником православ’я й не терпів розкоші й багатства в будь – якому виді. Ставлячись із недовірою до всього нового, не люблячи навчання, Тарас розуміє необхідність утворення в умовах нового часу. Саме із цією метою його сини були послані в київську бурсу, де пройшли навчання всім наукам. Однаково сильно люблячи своїх синів, старий козак краще розуміє старшого Остапа, для якого так само, як і для батька, головними є узи товариства. На думку Тараса Бульбы: «Немає уз святіше товариства!.. тому що поріднитися спорідненням по душі, а не по крові, може одна тільки людина». Андрий зрадив узи товариства й став для батька ворогом, а Остап до кінця залишився вірний своєму боргу, і тому Тарас ледве не погубив себе, намагаючись урятувати не просто сина, а свого товариша

Життя старого козака закінчується трагічно, на багатті, але й тут він поводиться як щирий герой, піклуючись не про полегшення своєї долі, а про життя інших козаків: «але не на багаття дивився Тарас, не про вогонь він думав, яким збиралися палити його; дивився він, серцевий, у ту сторону, де отстреливались козаки: йому з висоти все було видно як на долоні».

По силі й моці Тараса Бульбу можна зіставити з билинним богатирем, старий козак – саме втілення російської сили, і «хіба найдуться на світі такі вогні, борошна й така сила, яка б пересилила російську силу».

У повісті «Тарас Бульба» Н. В. Гоголь охарактеризував в образі головного персонажа справжнього національного героя. Для письменника найважливішим з’явилася не історична обґрунтованість подій, а велетенська сила, богатирство головного героя, бажання Тараса Бульбы захищати батьківщину до останньої краплі крові

(2 варіант)

Немає такої сили, що пересилила б росіянку силу

Тарас Бульба – герой, подібний до героїв героїчного епосу стародавності. Він сильний і хитрий, немає для нього вище цінності в житті, чим товариство: «Немає уз святіше товариства! Батько любить своє дитя, матір любить своє дитя, дитя любить батька й матір. Але це не те, братики: любить і звір своє дитя. Але поріднитися спорідненням по душі, а не по крові, може тільки одна людина».

Для Тараса Бульбы немає поняття «родина» у звичному змісті цього слова. Любити дружину, бути поруч із нею значить побабіти, перестати бути справжнім козаком. Не може він терпіти бездіяльності, хочеться йому перевірити своїх дітей у справі, у бої. Заради цього й робить він переворот у Січі. Тарасові довелось побачити дітей у бої, і він міг радуватися: «В один місяць змужніли й зовсім переродилися тільки що що оперилися пташенята й стали чоловіками». Остап здавався природженим воїном, володів у бої холоднокровністю. Тарас уважав, що з нього «буде добрий полковник, так ще такий, що й батька за пояс заткне». Андрий у бої не міркував, ішов на те, «на що ніколи б не зважився холоднокровний і розумний». Як говорив Тарас, «не Остап, а добрий, добрий також вояк», щоправда, він же говорив синові: «Не доведуть тебе баби до добра».

Обоє пророцтва батька збулися. Остап у двадцять два роки стає курінним отаманом. Андрий зрадив, полюбивши. Убивши Андрия, Тарас жалує про те, що син «пропав безславно, як підлий собака!». Усього двоє в нього синів, але й Остапа вбив би Тарас не замислюючись, якби зрадив він свою віру, свою батьківщину, товаришів. Одного сина батько покарав за зрадництво, іншого на його очах взяли в полон. Чудом, що вижив у цьому бої Тарас, пробирається у Варшаву і є присутнім при страті Остапа. І, як у бої, схвально повторював Тарас: «Добрі, синкові, добрі!» Не підвів його другий син, гордо міг дивитися на людей Тарас, і, ризикуючи своїм життям, відповів на щиросердечний лемент Остапа: «Чую!» Він не тільки почув останній лемент Остапа, але й помстився за його смерть. Тарас випалив вісімнадцять містечок, спалювали жінок, дітей. «Це вам, вражі ляхи, поминки по Остапі!» – присуджував Тарас. «Навіть самим козакам здавалася чрезмерною його нещадна лютість і жорстокість», помста за синів

Тараса зачарували й заживо спалили, але й на багатті він думав про товаришів. «Так хіба найдуться на світі такі вогні, борошна й така сила, яка б пересилила російську силу!»