Що загального в князя Мишкіна й Рогожина? (По романі Ф. М. Достоєвського «Ідіот») – Достоєвський Федір

В 1860 – е роки Достоєвський втілює в життя свою давню мрію – передати у своєму добутку ідеальний образ “позитивної, прекрасної людини”. У процесі роботи над романом «Ідіот» письменник розуміє, що існує тільки один ідеал – це Ісус Христос. Виходить, для того, щоб стати досконалістю головний герой книги обов’язково повинен бути максимально схожим на Нього. І дійсно, геніальному письменникові вдалося передати в образі князя Мишкіна той вищий ступінь розвитку особистості, коли людина повністю відмовляється від власної гордості й егоїзму

Мишкін ніколи не ставить свої інтереси вище інтересів інших, він не марнолюбний і не женеться за багатством, головне для нього – це жаль. Письменник називає це почуття «найголовнішим, а може бути і єдиним законом усього людства». Разом з тим Достоєвський прекрасно усвідомлював, що існування ідеальної людини в реальності неможливо. Людська душа має двоїсту природу – їй однаково властиві як добро, так і зло. Людина може рівнятися на ідеал і навіть наблизитися до нього, але самим ідеалом йому не стати ніколи.

У романі «Ідіот» антиподом князя Мишкіна й втіленням демонічної сторони людської душі став Парфен Рогожин. Незважаючи на всю їхню несхожість ці два персонажі нерозривно зв’язані між собою, як з’єднані в одній особистості темна й світла сторони. Якщо Мишкін є втіленням усього доброго й чистого, то в Рогожині переважає агресія й низинні інстинкти. Достоєвський навмисно підкреслює його неосвіченість, брутальність і неприборкану вдачу

Відносини між ними також розвиваються відповідно до ролей, які вони грають у романі. У Рогожині іноді спалахують приступи ненависті до князя Мишкіну до того, що він навіть був готовий убити його. Князь же, навпроти, повнині жалі до долі Рогожина й любить його як брата, саме його допомога й підтримка після здійснення вбивства Настасьи Пилипівни в підсумку приводить Рогожина до каяття й духовного відродження