Роль внесценических персонажів у комедії Грибоєдова «Горі від розуму» – Грибоєдов Олександр

Основу конфлікту комедії А. С. Грибоєдова «Горі від розуму», написаної «напередодні збурювання на Исаакиевской площі», становить боротьба «століття нинішнього» з «століттям минулої». При цьому під «століттям нинішнім» розуміється та частина російського суспільства першої чверті Х1Х століття, що становили прогресивно мислячі дворяни, пов’язані з рухом декабристів. У комедії вони представлені в образі Чацкого. «Століття минулий» – це всі інші персонажі, об’єднані поняттям «фамусовское суспільство», тобто Фамусов, його домашнє оточення й гості, що приходять до нього. На наших очах розвертається безкомпромісна боротьба цих двох у всім різних систем поглядів, поводження, подань про норми життя. Чацкий виступає як людина «нового століття»: він хоче волі для всіх, виступає проти рабства й кріпосництва, системи фаворитизму в службовій сфері й беззмістовності приватного життя, він бореться за освіту й справді національну культуру

Але є в новаторській за формою й змістом п’єсі такі персонажі, які не з’являються на сцені, але про які говорять інші персонажі, аргументуючи свої позиції. Виходить, роль цих внесценических персонажів полягає в тому, щоб уточнювати позиції протиборчих сторін, а також розширювати коло діючих осіб, створюючи справді реалістичну різнобічність і всеохоплення показу явищ навколишньої дійсності. «Століття нинішній» представлені такими внесценическими персонажами, як двоюрідний брат Скалозуба й князь Федір, племінник Тугоуховской, а «століття минулий» – великою групою внесценических персонажів, серед яких виділяються дядько Фамусова Максим Петрович, почесний камергер Кузьма Петрович, «відома» Тетяна Юріївна, що має корисних друзів і рідних, княгиня Марья Алексевна, думки якої так боїться навіть Фамусов.

Позиції Чацкого й фамусовского суспільства не тільки виражені в монологах і діалогах героїв, але й уточнюються за допомогою внесценических персонажів. Так, Фамусов наводить як приклад мудрого поводження ситуацію з Максимом Петровичем, що впав на сходах перед імператрицею Катериною П спеціально кілька разів, чим викликав її сміх і потім користувався прихильністю государині: «Упав він боляче, устав здорово». Для Чацкого ж це ще один приклад рабської психології, що проникнула в усі шари суспільства. Зате ті, хто для Фамусова і його оточення здаються дивними, «мрійниками, небезпечними», для Чацкого – його однодумці. Адже виступ проти авторитетів минулого – «суддів рішуч і строгих» – сполучається в Чацкого із твердженням права людини на волю й власний вибір життєвого покликання. Він з великою симпатією говорить про людей, що вибрали незвичні для вищого світського суспільства заняття. Такі «хімік і ботанік» князь Федір, брат Скалозуба, що, залишивши службу, зайнявся в селі читанням книг. Завдяки цим внесценическим персонажам ми розуміємо, що Чацкий не самотно, хоча поки цих нових людей ще мало, вони, як і Чацкий, здаються фамусовскому суспільству божевільними й, як і наш герой, виганяють. Але саме за ними майбутнє, тому що нове завжди перемагає старе, а прогрес не можна зупинити – що б не говорила якась всемогутня «княгиня Марья Алексевна».