Короткий зміст Холостяк Тургенєв И. З

Діючі особи (скорочений список).

Михайло Іванович Мошкин, 50 лет. живий, клопітливий, добродушний.

Петро Ілліч Вилицкий, 23 лет. нерішуча, слабка, самолюбна людина.

Родіон Карлович фон Фонк, 29 років. Холодна, суха істота.

Пилип Єгорович Шпуньдик, поміщик 45 лет. із претензіями на освіченість.

Марья Василівна Белова, сирота, що проживає в Мошкина, 19 років.

Катерина Савишна Пряжкина, тітка Марії Василівни, 48 років. Балакуча, слізлива кумонька.

Дія відбувається в Петербурзі.

Михайло Іванович Мошкин, 50 – літній чиновник, колезький асессор, запросив друзів на обід. Крім самого Михайло Івановича й проживаючої в нього 19 – літньої сироти Маші, присутні наречений Маші, 23 – літній колезький секретар Петро Ілліч Вилицкий, («людина нерішуча, слабкий, самолюбний»), тітка Маші, (балакуча кумонька»), так провінційний небагатий поміщик Шпуньдик, (з деякими «претензіями на освіченість»), з яким Мошкин був знаком років 20 назад. Наречений Маші за компанію привів приятеля, Родіона Карловича Фонка, титулярного радника, 29 років. Це істота «холодне», обмежене, для якого головне гроші, кар’єра, світські умовності.

Скромна квартира Мошкина, недотепна куховарка, і сам Мошкин, довірливий, небагатий, щиросердечний – все це робить на Фонка враження жалюгідне. А наречена! Відсутність світського виховання, сором’язливість, довірлива простота… І насамперед – відсутність грошей, важливих зв’язків. Ніякого приданого. Він потім, уже в другій дії, розкриває свої погляди Вилицкому: « – Ваша наречена дуже люб’язна, дуже мила дівиця… Але ви знаєте, найкращий алмаз вимагає деякої обробки».

Потім наречений у своєму «внутрішньому монолозі» також висловився: « – Боязка вона, дика… у світлі ніколи не жила… Звичайно. Від кого ж їй і було запозичити… це… ну, ці манери, нарешті… не від Михайла ж Иваныча справді… Притім вона так добра, так мене любить… Та і я її люблю. (З жаром). Хіба я говорю, що її не люблю?.. Тільки от… Я з Фонком згодний: виховання – важлива річ, дуже важлива річ».

И щодо кар’єри Фонк наодинці з Вилицким говорив відверто.

« – Звичайно, ви можете, женившись, продовжувати службу – суперечки немає; так от що, Петро Ілліч: до всього можна дійти згодом; але хто ж не зволіє найкоротшого шляху? Працьовитість, ретельність, акуратність – все це не залишається без нагороди, точно; блискучі здатності також досить корисні в чиновнику: вони обертають на нього увага начальства; але зв’язку, Петро Ілліч, зв’язки, гарні знайомства – надзвичайно важлива річ у світлі. Я вам уже повідомив моє правило щодо запобігання близьких зносин з людьми нижчого кола; із цього правила природно випливає інше, а саме: намагайтеся як можна більше знайомитися з людьми вищими. І це навіть не занадто важко. У суспільстві, Петро Ілліч, завжди готові прийняти чиновника діяльного, скромного, з утворенням; а будучи один раз прийнятий у гарному суспільстві, він згодом може укласти вигідну партію»…

У першій дії, тільки – но з’явившись у будинку Мошкина, Фонк, улучив момент, запитав нареченого: « – Ваша наречена… адже вона… не має великого стану?

« – У їй нічого ні», – довірливо зізнається наречений.

У суспільстві, Петро Ілліч, завжди готові прийняти чиновника діяльного, скромного, з утворенням; а будучи один раз прийнятий у гарному суспільстві, він згодом може укласти вигідну партію»…

У першій дії, тільки – но з’явившись у будинку Мошкина, Фонк, улучив момент, запитав нареченого: « – Ваша наречена… адже вона… не має великого стану?

« – У їй нічого ні», – довірливо зізнається наречений.

Поступово душу закоханого охоплюють сумніву.

Він спочатку терзається, не може ні на що зважитися.

« – Але послухайте, Родіон Карлыч,.. Як ви хочете, щоб я тепер від свого слова відступився?… я тепер повинен іти до кінця. Як ви хочете, щоб я скинув цю відповідальність? Так ви перший будете мене нехтувати…».

И от уже майже наступив розрив. Наречений подовгу не з’являється. Мошкин, искренно прив’язаний до сироти Маші, дочці померлої сусідки, злиденної вдови дрібного чиновника, перевіряє Шпуньдику свої сумніви.

« – Ну, покладемо, після того обіду, пам’ятаєш, що – небудь йому не сподобалося… Я до нього відправився, порозумівся з ним; ну, привів його сюди; Маша поплакала, простила його… добре. Ну, стало бути все ладно, чи не так?.. На інший день приїжджає, і гостинчик ще привіз; повертівся із хвилинку – глядь… уже й виїхав. Говорить: справи. Наступного дня не був зовсім… Потім знову приїхав, посидів усього з годину й майже увесь час мовчав. Я, знаєш, про весілля, мов, тобто, як і коли… пора мол; так, так – і тільки; так от з тих пор знову й пропав. Удома його ніколи застати не можна, на записки не відповідає.

Нарешті, приходить лист від Вилицкого. «Після довгої й тривалої боротьби із самим собою» він прийшов до важкого рішення: «Я не визнаю себе здатним скласти щастя Марьи Василівни й благаю неї прийняти від мене обіцянка назад».

Мошкин хоче негайно бігти до віроломного нареченого.

« – Як? Ви два роки їздите до нас у будинок, вас приймають як рідного, діляться з вами останньою копійкою,… весілля вже призначене, а ви… про – про – о!.. Це не може так скінчитися… Ні, немає…».

Особливо обурила його приписка наприкінці листа: «Борги я всі мої сповна заплачу».

« – Так я гроша від нього не хочу!»

Але пояснення Мошкина з нареченим так і не відбувся: наречений з’їхав із квартири й «не велів казати, куди».

А потім ще Маша заявляє, що «повинна з’їхати» від Мошкина:

« – Усі скажуть: він відмовився, ну, що ж таке? Вона адже вихованка, приймак; даром хліб їсть… А працювати їй видно не хочеться»?..«

Мошкин у жаху: «Так куди ж ти підеш?»

« – Куди – небудь. Спершу я до тітки переїду, а там подивлюся: може бути місце де – небудь знайду».

Але тітка, затверджує Мошкин, сама живе в чужому прикомірку за перегородкою разом з різним мотлохом.

«Маша (трохи скривджена). Я не боюся бідності».

А Мошкин так самотній! «Ти поміркуй: адже я тільки для тебе й живу… Адже твоя відсутність мене вб’є… Махаючи, зглянься над бідним старим… Що я тобі таке зробив?..«

Мошкин хоче неї захистити: «або я все влаштую як і раніше, або я його на дуель викличу…

Маша (задыхающимся голосом). Послухайте, Михайло Иваныч! Я вам говорю: якщо ви зараз не відмовитеся від свого наміру, я, їй – богу, у ваших же очах… ну, я не знаю… я себе життя лисію».

Зрештою, щоб урятувати сироту від скитаний, поисковкуска хліба, від приниження, Мошкин, людина самовідданий, готовий фіктивно женитися на Маші: узаконити її положення. Зрештою, щоб урятувати сироту від скитаний, пошуків шматка хліба, від приниження, Мошкин, людина самовідданий, готовий фіктивно женитися на Маші: узаконити її положення.

Але вона так вірить йому, так любить його, що вирішує вийти заміж за нього не фіктивно, а по – справжньому. Усі щасливі.

Отже, розважлива жадібність петербурзьких чиновників, і на її тлі – острівці доброти, щирості. Усе в цьому випадку кінчається благополучно, як звичайно в п’єсах Тургенєва; але можливість трагедії увесь час десь поруч: таке соціальний пристрій життя