Тема хамелеонства. (По гумористичній розповіді Чехова «Хамелеон») – Чехов Антон

(1 варіант)

У ранній період творчості Антон Павлович Чехов пише серію гумористичних розповідей, у яких сміється над різними недоліками людей. У невеликому добутку «Хамелеон» розкривається тема хамелеонства. Письменник від душі сміється над людьми, що міняють свою точку зору залежно від обставин

Сюжет чеховської розповіді гранично простий: поліцейський наглядач Очумелов, що проходить через базарну площу, бачить наступну картину: золотих справ майстер Хрюкин кричить на собаку, що його вкусила

Відношення до події в Очумелова міняється залежно від приналежності собаки: якщо собака бездомна, то наглядач говорить строго кашляючи: «Я цього так не залишу. Я покаджу вам, як собак розпускати!.. Як оштрафують його, мерзотника, так він довідається в мене, що значить собака й інша бродяча худоба!..» Довідавшись про те, що собака, можливо, генеральська, Очумелова відразу кидає в жар, він просить городового Елдырина зняти із себе пальто й говорить уже зовсім по – іншому: «Нешто вона дістане до пальця? Вона маленька, а ти адже геть який здоровила! Ти, мабуть, розколупав палець гвоздиком, а потім і прийшла у твою голову ідея, щоб збрехати….». Різка зміна відносини Очумелова до ситуації, хамелеонство наглядача свідчать про його пристосовницький характер. З одного боку, герой хоче вислужитися перед генералом, з іншого боку – показати простому люду свою значимість. Тема хамелеонства показана не тільки в зображеній гумористичній ситуації, але й розкривається через мову персонажів. Довідавшись про те, що собака є власністю генеральського брата, Очумелов говорить, зворушуючись: «Ишь ти. Господи… Скучили по братику… А я адже й не знав! Так це ихняя собачка? Дуже радий… Візьми її… Собачка нічого собі… Шустра така… Цап цього за палець! Ха – ха – Ха… Ну, чого тремтиш? Ррр… Рр… Гнівається, шельма… цуцык этакий…». Поліцейський наглядач готовий підлещуватися не тільки перед панами, але й перед їхнім кухарем і навіть собакою

Хамелеонство Очумелова свідчить про продажність поліцейських, їхньої залежності від сильних миру цього. Свысока ставлячись до своїм підлеглих, герой готовий сам плазувати перед людьми, що володіють владою, грошима

Отже, тема хамелеонства є основною в гумористичній розповіді А. П. Чехова «Хамелеон» і даний через забавний опис невеликого непорозуміння, що відбулося на базарній площі в один з ринкових днів

(2 варіант)

Хамелеон міняє фарбування, щоб більш ситно поїсти й щоб їм не пообідали. Так само поводиться й головний герой розповіді А. П Чехова «Хамелеон» поліцейський наглядач Очумелов.

На початку розповіді Очумелов більше зайнятий демонстрацією своєї нової шинелі, чим «безладдям», і, якби не зауваження городового, воно, можливо, пройшов мимо Хрюкина й собачки. Довелося – Таки зробити півоберт ліворуч, знову ж показавши себе й шинель із більше вигідної позиції, і втрутитися. Постраждалу сторону представляє відома в місті особистість, пізнане Очумеловым як золотих справ майстер Хрюкин, що має репутацію людини нісенітн, готового «зірвати» з навколишнім по всякому зручному приводі. До підходу наглядача на лемент Хрюкина збіглася юрба, тому йому доводиться й голосом, і звичкою прокладати собі дорогу: «Для чого отут? – запитує Очумелов, врізуючись у юрбу. – Чому отут?..Хто кричав?» Відразу видно, що людина прийшла солідний, владою наділений, зараз розбереться в ситуації. Вислухавши «доповідь» Хрюкина, Очумелов продовжує говорити строгим голосом, «кашляючи й ворушачи бровами». Завдання та ж – показати свою владу: «Чий собака? Я цього так не залишу. Я покаджу вам… Настав час звернути увагу… Я йому покаджу кузькину мати!..» Вічна історія. Тільки начальницького запалу Очумелого вистачило ненадовго. Як тільки виникла версія про те, що собака – власність генерала Жигалова, Очумелову стало пекуче в прямому й переносному значенні: довівся перемінити тон, зняти пальто, почати про всякий випадок шукати іншого винуватого. Правда, поки говорив, небагато отямився, так до кінця мови знову: «Ти адже… відомий народ! Знаю вас, чортів!.. Не міркувати!» Наступний етап – посилання на авторитети: «Попадися отака в Петербурзі або в Москві…», і знову спочатку: «Потрібно провчити! Пора…» Те в жар, то в холод бедного кидає, уже не знає, кого обвинувачувати: «А ти, дурень, опусти руку! Нема чого свій дурний палець виставляти! Сам винуватий!..»

Зрештою все з’ясувалося: на одну силу найшлася інша, тут би самому вижити, і владна особа «заливається посмішкою розчулення», причому говорить – те Очумелов не з генералами, а з генеральським кухарем Прохором. Виліз із шинелі чоловічок і знову в неї сховався: «Я ще доберуся до тебе!» Добре для таких, що, крім вищестоящих, є нижчестоящі!