Особливості жанру балади у творчості Василя Жуковського – Жуковський Василь

В. А. Жуковський познайомив російського читача з одним з найбільш улюблених жанрів західноєвропейських романтиків – баладою. І хоча жанр балади з’явився в Російській літературі задовго до Жуковського, але саме він додав йому поетичну принадність і зробив популярним. Більше того, він зростив поетику жанру балади з естетикою романтизму, і в результаті жанр балади перетворився в характернейший знак романтизму

Що ж таке балада? І чому саме цей жанр залучав Жуковського? Балада – це коротка віршована розповідь переважно героїко – історичного або фантастичного характеру. Виклад яскраво вираженого сюжету в баладі лірично пофарбовано. Жуковський написав 39 балад, з них тільки п’ять – оригінальні, інші – переклади й перекладання

Початок XIX століття. Жуковський розчарований у житті, його душа страждає від несправдженого щастя з коханою дівчиною, з раннього років він постійно почуває гіркоту соціальної нерівності. Із соціальними питаннями він зіштовхується постійно. Це декабристський рух, що він змушений сприймати із двох точок зору: і як друг багатьох декабристів і осіб з їхнього оточення, і як придворна людина, близький до царської родини. Все це й спонукало Жуковського встати на шлях етичного рішення гострих проблем. Із самого початку своєї баладної творчості Жуковський боровся за морально чисту особистість

Основна тема його балад – злочин і покарання, добро й зло. Постійний герой балад – сильна особистість, що скинула із себе моральні обмеження й виконуючу особисту волю, спрямовану на досягнення сугубо егоїстичної мети. Згадаємо баладу «Варвик» – оригінальний переклад однойменної балади Саути. Варвик захопив престол, погубивши свого племінника, законного престолонаслідника. І всі тому, що Варвик хоче царювати

По переконанню Жуковського, злочин викликаний індивідуалістичними страстями: честолюбством, жадібністю, ревнощами, егоїстичним самоствердженням. Людина не зуміла приборкати себе, піддався страстям, і його моральна свідомість виявилася ослабленим. Під впливом страстей людина забуває свій моральний борг. Але головне в баладах – все – таки не акт злочину, а його наслідку – покарання людини. Злочинця в баладах Жуковського карають, як правило, не люди. Покарання приходить від совісті людини. Так, у баладі «Замок Смальгольм» убивцю барона і його дружину ніхто не карав, вони добровільно йдуть у монастирі, тому що совість мучить їх. Але й монастирське життя не приносить їм морального полегшення й розради: дружина сумує, не милий їй біле світло, а барон «цурається людей і мовчать». Вчинивши злочин, вони самі позбавляють себе щастя й радостей життя

Але навіть коли в злочинці не прокидається совість, покарання до нього однаково приходить. Відповідно до Жуковського, воно йде як би із самої глибини життя. Совість мовчить у жадібного єпископа Гаттона, що спалив сарай з голодними бідняками й із цинічним задоволенням думав про те, що позбавив голодний край від жадібних мишей (балада «Божий суд над єпископом»).

Природа в баладах Жуковського справедлива, і вона сама бере на себе функцію мести – за злочин: ріка Авон, у якій був потоплений маленький престолонаслідник, вийшла зі своїх берегів, розлилася, і в лютих хвилях потонув злочинний Варвик. Миші почали війну проти єпископа Гаттона й загризли його.

У баладному світі природа не хоче вбирати в себе зло, зберігати його, вона знищує його, несе назавжди з миру буття. Баладний мир Жуковського затверджував: у житті часто відбувається двобій добра й зла. В остаточному підсумку завжди перемагає добро, високий моральний початок. Добро в Жуковського – це справедлива відплата. Поет свято вірить, що порочний учинок буде обов’язково покараний. І головне в баладах Жуковського складається в торжестві морального закону

Особливе місце серед творів Жуковського займають балади, присвячені любові: «Людмила», «Світлана», «Эолова арфа» і інші. Головне тут для поета – заспокоїти, наставити на шлях щирий закохану людину, що пережила трагедію в любові. Жуковський і тут вимагає приборкання егоїстичних бажань і страстей

Його нещасна Людмила жорстоко засуджена тому, що віддається страсті, бажанню бути будь – що – будь щасливої зі своїм милим. Любовна пристрасть і гіркота втрати нареченого так засліплюють її, що вона забуває про моральні обов’язки стосовно інших людей. Жуковський романтичними засобами прагне довести, як нерозумно й навіть небезпечно для людини це егоїстичне бажання

Власного щастя всупереч усьому:

Труна, відкрийся; повно жити;

Двічі серцю не любити

Так викликує збожеволіла від горя Людмила. Труна відкривається, і мрець приймає Людмилу у свої обійми. Жах героїні страшний: кам’яніють, мерхнуть очі, кров холодіє. І вже неможливо повернути собі життя, так нерозумно нею відкинуту. Але страшна балада Жуковського життєлюбна. Поет віддає перевагу реального життя, незважаючи на те що вона посилає людині суворі випробування

Балада «Світлана» по сюжеті близька «Людмилі», але й глибоко відмінна. Ця балада – вільне перекладання балади німецького поета Г. А. Бюргера «Ленора». У ній повествуется про те, як дівчина ворожить про нареченого: той виїхав далеко й довго не шле звісток. І раптом він є в чарівному сні, навіяному гаданням. Милий кличе наречену вінчатися, вони скакають крізь хуртовину на скажених конях. Але наречений зненацька обертається мерцем і ледь не тягне наречену в могилу. Однак усе закінчується добре: наступає пробудження, наречений з’являється наяву, живий, і відбувається бажане, радісне вінчання. Жуковський далеко йде від оригіналу, вносячи в баладу національний російський колорит: він включає опис гадань в «водохресний вечорок», прикмет і звичаїв:

Раз у водохресний вечорок

Дівчини ворожили:

За ворота черевичок,

Знявши з ноги, кидали,

Сніг пололи, під вікном

Слухали, годували

Рахунковим курку зерном,

Затятий віск палили,

У чашу із чистою водою

Клали перстень золотий

Серги изумрудны,

Розстеляли білий плат

И над чашею співали в лад

Пісеньки подблюдны.

Поет відтворює привабливий і витончений дівочий мир, у якому значимі й черевичок, і серги изумрудны, і перстень золотий

Балада не тільки розповіла про епізод з життя юної істоти, але представила її внутрішній мир. Вся балада повна життя, рухи й внутрішнього, і зовнішнього, якийсь дівочій суєти. Щиросердечний мир Світлани також повний рухів. Вона те відмовляється від водохресних ігор, то погоджується приєднатися до що ворожать; вона й боїться, і сподівається одержати жадану звістку, і в сні її долають ті ж почуття: страх, надія, тривога, довіра до нареченого. Її почуття гранично напружені, відчуття загострені, серце на все озивається. Балада написана в стрімкому ритмі: баладні коні мчаться, дівчина з нареченим мчиться на них, і серце її розривається

Цікава в баладі «Світлана» і колірна гама. Білим кольором пронизаний весь текст: це насамперед сніг, образ якого виникає відразу ж, з перших рядків, сніг, що сниться Світлані, хуртовина над саньми, метелиця навкруги. Далі – це біла хустка, використовувана під час гадання, стіл, покритий білою скатертиною, білосніжна голубка й навіть сніжне полотно, яким накритий мрець. Білий колір асоціюється з ім’ям героїні: Світлана, світла, а по^ – народному – світло білий. У Жуковського тут білий колір, безсумнівно, символ чистоти й непорочності. Другий контрастний колір у баладі не чорний, а скоріше, темний: темно в дзеркалі, темна далечінь дорогі, по якій мчаться коні. Чорний колір страшної баладної ночі, ночі злочинів і покарань, у цій баладі зм’якшений, висвітлений

Таким чином, білий сніг, темна ніч і яскраві крапки вогників свіч або око – от своєрідне романтичне тло в баладі «Світлана».

И все – таки зачарування балади в образі юної закоханої Світлани. Її страхи розсіялися, вона ні в чому не винна. Але поет, вірний своїм етичним принципам, попередив юну істоту про порок самолюбства. Віра в провидіння обертається вірою в життя:

Посміхнися, моя врода,

На мою баладу,

У ній більші чудеса,

Дуже мало складу

От балади користь моєї:

«Кращий друг нам у житті цей –

Благ зиждителя закон:

Тут нещастя – брехливий сон;

Щастя – пробужденье».

Отже, на прикладі кращих і головних балад В. А. Жуковського ми намагалися розібрати основні принципи жанру балади. Треба сказати, що й після Жуковського до цього жанру активно зверталися російські письменники: це й А. С. Пушкін «Пісня про віщого Олега» (1822), і М. Ю. Лермонтов «Повітряний корабель» (1828), «Русалка» (1836), і А. Толстой «Василь Шибанов» (1840).

Згодом жанр обростив штампами, що й викликало до життя численні пародії: «Німецька балада» Козьмы Пруткова (1854) – пародія на баладу Шиллера в перекладі Жуковського «Лицар Тогенбург». В 1886 році кілька пародій – балад написав Вл. Солов’їв: «Бачення», «Таємничий паламар».