Повний зміст Сказання про подорож Тора в Утгард Фольклор

Тору часто доводилося чути, що на сході, у країні велетнів, є чудесне королівство Утгард і що в ньому живуть могущественнейшие чарівники, яких ще ніхто не зміг перемогти. Не мудро, що йому схотілося побувати там, щоб випробувати силу. Повернувшись назад після поїздки до Триму, він став негайно збиратися в дорогу, запропонувавши богові вогню знову йому супроводжувати. Локи, що любив усякі пригоди не менше самого Тора, охоче погодився, і обоє Аса, сівши в колісницю бога грому, відправилися в шлях.

Боги їхали цілий день. Нарешті, коли сонце вже сховалося за горами, вони побачили в поле самотньо, що стояла хатину, і вирішили в ній зупинитися. У хатині жив бедный селянин Эгил зі своєю дружиною, сином Тиальфи й дочкою Ресквой. Він радо прийняв Асів, але пошкодував, що нічим не може їх почастувати.

– От уже два дні, – сказав він, – як ми самі нічого не їли, і в нашім будинку ви не знайдете ні крихти хліба.

– Про їжу не турбуйся, – відповідав йому Тор, – її вистачить на всіх.

Він випріг з колісниці обох козлів, зарізав їх і витяг у будинок. Отут він здер з них шкіру, а гаси поклав варитися в більшої казан. Коли м’ясо було готове, Тор запросив селян повечеряти разом з ним і з Локи. Голодні люди з радістю погодилися й жадібно накинулися на їжу. Боги незабаром наїлися й пішли спати, але перед тим як піти, Тор розстелив на підлозі цапині шкіри й, звертаючись до селян, сказав:

– Я дозволяю вам з’їсти скільки завгодно м’яса, але дивитеся, не торкайте костей, а складете їх усе до єдиної в ці шкіри, інакше я вас жорстоко покараю.

– Але ж кістки – те смачніше всього, – тихо шепнув Локи на вухо Тиальфи, перш ніж піти за своїм супутником.

Слова підступного бога не пропали даром, і, у той час як сам Эгил, його дружина й дочка точно виконали наказ Тора, але Тиальфи, якому схотілося поласувати відсталим мозком, розщепив одну з костей своїм ножем. Ранком, прокинувшись, Тор першою справою підійшов до цапиних шкір і доторкнувся до них своїм молотом. Обидва козли зараз же як ні в чому не бувало, схопилися на ноги, живі й непошкоджені, і тільки один з них небагато накульгував на задню ногу. Побачивши це, Тор зрозумів, що хтось із селян порушив його заборону, і з – під його густих зрушених брів блиснула блискавка. Він уже підняв Мйольнир, готуючись убити ослушника, але отут вся родина Эгила з голосним плачем кинулася перед ним на коліна, благаючи грізного бога простити Тиальфи. Коли Тор побачив сльози цих бідняків і почув їхнього благання, його гнів зараз же пройшло. Він сказав, що не буде їх карати, але зажадав, щоб Эгил віддав йому в служіння обох дітей, на що той з радістю погодився.

Продовжувати подорож у колісниці, поки в козла не зажила нога, було не можна, тому Тор залишив Тангиоста й Тангризнира в Эгила, а сам разом з Локи й своїми новими слугами пішов далі пішки. Досягши берега величезного моря, що відокремлює землю від країни велетнів, подорожани побудували собі човен і поплили, тримаючи курс на схід.

Через кілька днів на світанку вони вже благополучно пристали до берега Йотунхейма. Отут вони знову пішли пішки й незабаром добралися до високого дрімучого лісу. Вони йшли по ньому цілий день, але здавалося, що йому не буде ні кінця, ні краю. Наступив вечір, і Тор уже думав, що їм доведеться заночувати на голій землі, як раптом він наткнувся на більшу хатину. У цій хатині було всього три стіни й потовк, але мандрівники так утомилися, що не звернули на це уваги. Всі четверо нашвидку повечеряли тією провізією, що була в торбинці Тора, і лягли спати.

Уночі зненацька почулися гуркоти грому, і вся хатина затряслася. Тор схопив свій молот, а його супутники стали шукати, куди б їм сховатися. Нарешті в одній зі стін хатини вони виявили вхід у невелику будівлю й забилися туди, тремтячи від страху, а Тор устав у входу з молотом у руках і простояв так всю ніч. Як тільки настав ранок, він поспішив вийти назовні й побачив неподалік сплячого велетня. Від його могутнього храпа тряслася земля. Тор зараз же надяг чарівний пояс, що збільшує вдвічі його силу, і вже готувався метнути у велетня молот, але в цей час той прокинувся й устав на ноги. Він був так величезний і страшний, що Тор уперше не зважився пустити в хід своя грізна зброя, а тільки запитав велетня, як його кличуть.

– Мене кличуть Скримир, – відповідав той. – А о твоєму плем’ї мені не потрібно й запитувати: ти, звичайно, Тор. Але постій, куди ж ділася моя рукавиця?

Він нагнувся, і Тор побачив, що та хатина, у якій вони провели ніч, була величезна рукавиця, а невелика прибудова, у якій вони пізніше ховалися, – її більшої палець.

– Куди ти направляєшся, Тор? – запитав його Скримир.

– Я хочу побувати в королівстві Утгард, – відповідав бог грому.

– У такому випадку, давайте поснідаємо, – сказав велетень, – а потім, якщо не заперечуєш, підемо разом. Я саме йду в ту ж сторону.

Тор погодився. Скримир сіл на землю, розв’язав свою торбинку й спокійно прийнявся за їжу. Бачачи це, мандрівники пішли його прикладу. Після сніданку велетень сказав:

– Давайте сюди вашу торбинку, я понесу її разом зі своєї.

Тор не став заперечувати. Скримир вклав його торбинку у свою, затяг ременями, звалив собі на спину й пішов. Він робив такі величезні кроки, що Тор і його супутники із працею поспівали за ним. Скримир зупинився зупинився тільки надвечір. Скинувши торбинку на землю, він не поспішаючи влігся під величезним дубом.

– Я так утомився, – сказав велетень, – що не хочу їсти, а якщо ви хочете, то розв’яжіть торбинку й беріть із її всі що вам треба.

Із цими словами Скримир відразу заснув і оглушливо захріп. Тор підійшов до торбинки велетня й спробував розв’язати стягуючі її ремені. Ціла година голодний Ас пихкала й обливався потім, але все було дарма. Тоді він розлютувався й, забувши всяку обережність, підійшов до Скримиру й ударив його молотом по голові.

– Здається, на мене з дерева впав аркуш?

– Ну що, Тор, ви вже повечеряли? У такому випадку лягаєте спати. Завтра нам має бути довгий шлях.

И він знову захріп. Тор, Локи, Тиальфи й Ресква лягли під сусіднім деревом, але спати вони не могли. Бог грому був поза собою від гніву. У середині ночі він устав, знову підійшов до Скримиру й з розмаху вдарив його молотком по тім’ю. Він відчув, що молот глибоко пішов у голову велетня, але той тільки потягнувся, позіхнув і проговорив сонним голосом:

– На мене щось упало. Напевно, жолудь. Ти не спиш, Тор? Хіба вже настав час вставати? Адже ще зовсім темно. – До ранку ще далеко, – відповідав йому Тор, – і ти можеш спати спокійно. Я зараз теж знову ляжу.

Скримир знову закрив очі, а Тор у зніяковілості пішов під своє дерево. У перший раз у житті йому довелося зустріти велетня, проти якого виявився неспроможним його Мйольнир. Незабаром початок світати, і тоді Тор все – таки вирішив зробити ще одну спробу. Він обережно підкрався до Скримиру й щосили вдарив ударив його молотом у скроню. Цього разу Мйольнир по рукоятку пішов у голову велетня. Велетень прокинувся, провів рукою по скроні й викликнув:

– Невдале місце вибрав я для нічлігу! Напевно, на галузях дерева сидять птаха. Тільки що цілий сучок упав мені на голову. Агов, Тор! Настав час вставати! Уже зовсім розвидніло.

Із цими словами Скримир піднявся, розв’язав свою торбинку, дістав з її торбинку Тора й віддав її богові, що остовпів від подиву, грому.

– Давайте снідати, – сказав він, – а потім скоріше в шлях.

Мандрівники, розгублено переглядаючи, прийнялися за їжу й поїли за два дні відразу. Потім Скримир знову пішов уперед, а Тор і інші – за ним. Години через два вони нарешті осягли узлісся лісу.

– Ну, – сказав Скримир, – якщо ви усе ще хочете потрапити в країну Утгард до нашого короля, то вам належить іти звідси на схід, а мені потрібно на північ. Прийміть же від мене рада. Я чув, як ви говорили між собою що не вважаєте мене дуже маленьким. Знайте ж, що в замки нашого короля є люди ще покрупнее мене, так що не занадто сподівайтеся на свої сили. До побачення.

Сказавши це, Скримир швидко пішов на північ, а чотири подорожани ще довго дивилися йому вслід, щиро бажаючи ніколи більше його не бачити.

Незважаючи на застереження Скримира, Аси продовжували шлях і вже біля полудня побачили перед собою величезний замок, оточений високими залізними ґратами. У ній були зроблені ворота, але вони виявилися на запорі. На щастя, прути ґрат так далеко відстояли друг від друга, що всі четверо легко пролізли між ними. Тор сміло розгорнув двері замка й увійшов усередину, супроводжуваний Тиальфи й Ресквой. Локи з обережності тримався небагато за. Вони виявилися у величезному залі, посередині якого сидів сам король країни Утгард – Утгардалоки. Біля нього стояло багато багато велетнів, і всі вони зі здивуванням дивилися на прибульців.

– Привіт тобі, Тор! – повільно проговорив Утгардалоки. – Я радий бачити тебе й твоїх супутників, але чи знаєш ти, що за нашим законом тут мають право бути тільки ті, хто виявить себе в якій – небудь справі, або мистецтві й зайняв у ньому перше місце? Чим же можете похвалитися ви всі?

– У країні Асів, – сказав Локи, що стояв за Тора, – немає нікого, хто б їв швидше мене.

– Це велике мистецтво, – відповів Утгардалоки, – і якщо ти сказав правду, то будеш оточений у нас пошаною. Зараз ми влаштуємо тобі змагання з однією моєю людиною, якого кличуть Логи.

Утгардалоки ляснув у ладоши, і його слуги зараз же внесли в зал величезне корито з м’ясом. Корито поставили на підлогу. Локи й Логи сіли друг проти друга й за знаком короля Утгарда почали їсти. Уже через кілька хвилин вони зустрілися саме в середині корита, але Локи з’їв тільки м’ясо, тоді як Логи зжер і м’ясо й кістки так ще й половину корита впридачу. Тому, він був оголошений переможцем.

– Не дуже швидко їдять боги, – із глузуванням сказав Утгардалоки. – Ну, а що ж може робити цей юнак, якого, здається, кличуть Тиальфи?

– У Митгарде говорять, що я бігаю швидше всіх, – відповідав Тиальфи, здивований тим, що велетень знає його ім’я.

– Добре, – сказав Утгардалоки. – Ми перевіримо й це.

Усе вийшли із замка. Перед ними розстелялося поле із широкою, добре втоптаною дорогою. Тут і повинне було відбутися змагання. Утгардалоки викликав з юрби своїх наближених юнака, по ім’ю Гуги, і наказав йому бігти наперегони з Тиальфи. Потім Утгардалоки махнув рукою й бігуни кинулися вперед. Тиальфи біг дуже швидко, але Гуги все – таки зумів обігнати його на один крок.

– Спробуємо ще, – сказав Утгардалоки.

Тиальфи й Гуги побігли знову, але цього разу Тиальфи відстав від свого супротивника ж на відстань польоту стріли. Третя спроба була для Тиальфи ще більш невдалої. Він не пробіг і половини шляху, як його супротивник був уже в мети.

– Видно, що бігають у вас так само, як і їдять, – посміхнувся Утгардалоки. – Ну, а ти, Тор? Що ти вмієш робити?

– Серед Асів затверджують, що ніхто не може пити так, як я, – відповідав Тор.

– От це мистецтво так мистецтво! – викликнув Утгардалоки. – Що ж, підемо назад у замок. Там ти покажеш, як п’ють в Асгарде.

Усе повернулися назад у зал. Утгардалоки віддав наказ своєму виночерпию, і той підніс Тору довгий і вузький ріг, до країв наповнений водою.

– Слухай, Тор, – сказав Утгардалоки, – деякі з нас осушують цей ріг в один прийом, а більшість – у два. Тільки самі слабкі люди Утгарда випивають мій ріг у три прийоми, але ти, звичайно, осушиш його відразу.

Хоча ріг і був дуже довгий, він не здався Тору більшим. Бог грому приставив його до губ і став тягти що було сили. Нарешті він зупинився, щоб відсапатися, і, до свого найбільшого подиву, побачив, що кількість води в розі майже не зменшилося.

– Ти занадто багато залишив на другий раз, – помітив Утгардалоки. – Постарайся ж тепер не вдарити особою в бруд.

Тор знову приклав ріг до губ і пив доти, поки в нього не перехопило подих. Однак цього разу води в розі зменшилося ще менше, ніж у перший.

– Погано ти п’єш, – сказав Утгардалоки. – Тепер, щоб здобувати в нас славу, тобі прийде виявити своє мистецтво в чому – небудь іншому.

Розлютований Тор втретє спробував осушити ріг. Він пив так довго, що в нього перед очами пішли кола, але так і не осушив рога, хоча тепер води в ньому було вже помітно менше.

– Досить, – сказав Утгардалоки. – Я думаю, що ти сам бачиш, що в нас п’ють не так, як в Асгарде. Скажи – Ка краще, що ти ще вмієш робити?

– Я б охоче показав вам свою силу, – проворчал Тор.

– Будь ласка, – відповідав Утгардалоки. – Молоді люди моєї країни звичайно пробують свою силу, піднімаючи кішку. Звичайно, це забава не для дорослих, але після того, як ти так погано пив, я боюся, що вона буде тобі не під силу.

У цю мінуту в зал увійшла більша сіра кішка. Тор підійшов до неї, обхопив її обома руками й спробував підняти, але, як він не пихкав, як не намагався, кішка не зрушилася з місця й тільки одна її лапа відірвалася від землі.

– Так я й думав, – засміявся Утгардалоки. – Так це й зрозуміло: кішка більша, а Тор маленький. Де йому підняти такого звіра!

– Може бути я й маленький, – закричав Тор поза собою від гніву, – але я все – таки беруся поборотися з кожним з вас, незважаючи на ваш ріст.

– Перш ніж боротися з нами, – сказав Утгардалоки, – я раджу тобі спочатку спробувати свою силу на моїй старій годувальниці, Элли. Якщо ти її побореш, я готовий визнати, що ти не так слабшав, як я думаю. Якщо ж вона з тобою впорається, тобі нема чого й думати про те, щоб состязаться зі справжніми чоловіками.

Отут він ляснув у ладоши й голосно покликав:

– Элли! Элли!

На його заклик у зал увійшла старезна, зморщена баба й запитала, чого йому треба.

– Я хочу, щоб ти поборолася з моїм гостем, – відповідав Утгардалоки. – Він похвалявся своєю силою, і мені цікаво подивитися, чи зможе він упоратися з тобою.

Тор схопив Элли поперек тулуба й хотів відразу ж покласти неї на обидві лопатки, але вона встояла й, у свою чергу, з такою силою стисла його своїми руками, що в нього перехопило подих. Чим більше намагався Тор, тим міцніше ставала баба. Раптово вона зробила йому підніжку, і не бог, що очікував цього, грому впав на одне коліно.

Утгардалоки, здавалося, був дуже здивований, однак він нічим не видав цього й, звертаючись до бога грому, сказав:

– Ну, Тор, тепер ти й сам бачиш, що тобі нема чого мірятися з нами силою, не можеш ти й залишатися довше в моєму замку. Але я все – таки занадто гостинний хазяїн, щоб відпустити вас голодними, а тому давайте обідати.

Тор мовчачи опустив голову: йому було соромно, що він не міг вимовити ні слова.

Утгардалоки на славу почастував своїх гостей, а після обіду сам пішов їх проводжати. Коли вони вийшли із замка, він запитав:

– Ну як, Тор, чи задоволений ти своєю подорожжю й чи сподобалася тобі в нас?

– У вас мені сподобалося, – відповідав Тор, – але не можу сказати, щоб я був задоволений своїм перебуванням у вашій країні. Ще жодне подорож не кінчалася так безславно.

– А я, Тор, навіть і не підозрював, що ти так могутній, – посміхаючись, сказав Утгардалоки, – а те б не бачити тобі мого замка! Тепер, коли ви з нього вже вийшли, я можу відкрити тобі, що ти із самого початку був обманутий. Велетень Скримир, що зустрів з тобою в лісі, був я сам. Мою торбинку ти не міг відкрити тому, що ремені на ній були заклепані залізом, а коли ти бив мене своїм молотом, я підсунув тобі замість себе уламок скелі. Може бути, ти помітив у моєму замку великий камінь із трьома глибокими западинами? Це сліди твоїх ударів. Локи їв дуже швидко, але Логи, з яким він состязался, був сам вогонь, а ти знаєш, що вогонь прожорливее всіх на світі. Тиальфи чудовий бігун, але перегнати Гуги він не міг, тому що Гуги – це думка, а думка швидше будь – якого бігуна. Ріг, з якого ти пив, іншим кінцем був з’єднаний зі світовим морем. Осушити це море, звичайно, не можна, але ти випив з нього стільки води, що воно обміліло, як при найсильнішому відливі. Піднімав ти зовсім не кішку, а змієві Митгард. Вона обвиває кільцем увесь світ, а ти підняв її так, що вона тільки кінчиком своєї морди й кінчиком хвоста ще стосувалася землі. Саме важке випробування ти витримав тоді, коли боровся з бабою Элли. Элли – це старість. Ти знаєш, що вона будь – якої людини кладе на обидві лопатки, ти ж упав перед нею тільки на одне коліно. Тепер, Тор, я сам переконався у твоїй силі й від всієї душі бажаю ніколи більше тебе не бачити. Прощай! Весь червоний від його гніву, що охопив, Тор схопив свій молот, але Утгардалоки раптово зник. Разом з ним зник і його замок, і на тім місці, де він стояв, перед очами Тора і його супутників простиралося тільки рівне поле. Так закінчилися пригоди Тора в країну Утгард.