Короткий зміст Янки з Коннектикуту при дворі короля Артура Твен М – Часть 1

Янки з Коннектикуту при дворі короля Артура

Типовий діловий янкі кінця XIX в., що вміє зробити будь – яку річ на світі, одержавши під час сутички в себе на заводі удар ломом по черепі, попадає із промислового штату Коннектикут в епоху короля Артура – скоріше, героя багатьох лицарських романів, чим реального короля бриттів, на рубежі V – VI вв. нашої ери боровшегося з англосаксами. янкі, Що Оторопів, берет у полон лицар, якого наш герой спочатку приймає за божевільного, а замок Артура Камелот за божевільний будинок. Глава пажів Кларенс, сміхотливий гарненький хлопчик у яскраво червоних штанях, схожих на роздвоєну морквину, мимохідь повідомляє його, що зараз 19 червня 528 р. У сум’ятті янкі пригадують, що в цьому випадку через два дні повинне відбутися повне затьмарення, а його в тім році, з якого він прибув, бути не повинне.

Янки приводять у величезний зал з дубовим столом завбільшки циркову арену, навколо якого в яскравих дивовижних одягах сидить безліч чоловіків, що п’ють із цільних бичачих рогів і закусывающих м’ясом прямо з бичачих же костей, яких чекає зграя псів, раз у раз бросающихся в бійку через видобуток – до загального захвату присутніх. Сліпуче яскраво одягнені жінки розташовуються на галереї – напроти музикантів.

У проміжках між собачими бійками лицарі, дуже дружелюбні й уважні друг до друга, займаються тим, що дивовижно брешуть про свої військові подвиги й настільки ж простодушно вислухують чужу брехню. Очевидно, ворогів своїх вони винищують не зі злості й не з корисливих помислів, а винятково з любові до слави.

янкі, ЩоЗачарував нашого, сер Кэй присуджує його до смерті, однак усіх бентежить його дивний, швидше за все, зачарований костюм, але знаменитий придворний чарівник, старець Мерлин, радить його роздягнути – і нагота героя знову бентежить лише його одного. Янкі видає себе за ще більш могутнього чарівника й, уже зведений на багаття, велить сонцю згаснути, а потім, скориставшись загальним жахом, повертає сонце в обмін на сан беззмінного міністра, убраного всією повнотою виконавчої влади.

Швидко з’ясовується, що шовкові й оксамитові вбрання дуже непрактичні, а щирого комфорту позбавлені навіть міністри – разом з милом, свічами, дзеркалами, телефоном, газом… З образотворчим мистецтвом теж обстоит неважливо – ні однієї кольорової реклами страхової компанії на стіні. Зате слава! І скажена заздрість старикашки Мерлина, що поширює слухи про чарівницьке безсилля свого конкурента. За допомогою Кларенса й декількох зброярів янкі виготовляє чималу порцію пороху й громовідвід, а потім у найближчу грозу знищує «небесним вогнем» вежу Мерлина: «чарівництво науки» виявляється сильніше застарілих чарів.

Престиж янкі піднімається ще вище, і все – таки незмірно більше могутньої залишається влада церкви, і взагалі, нації не вміє по – справжньому цінувати ніякі доблесті, якщо вони не підкріплені павиного родоводу. Зрештою янкі одержує від народу єдиний у країні титул «Хазяїн», що не заважає графам і герцогам дивитися на нього свысока. Правда, сер Саграмор Бажаний удостоивает його виклику на двобій через випадкове непорозуміння. Сам двобій відкладається на три – чотири роки, покуда сер Саграмор повернеться із чергової мандрівки в пошуках святого Грааля – кубка, у який, по переказі, колись була зібрана кров Христа.

У відпущений час янкі поспішає побудувати цивілізацію – спочатку йде бюро патентів, потім шкільна мережа, а потім газета; тільки газета здатна підняти із труни мертві нації. У тихих куточках виникають паростки майбутніх промислових підприємств, куди спеціальні агенти збирають здатних молодих людей. У цих куточках учать ще й вільнодумству, що підкопується під лицарство й церкву. При цьому янкі насаджує не атеїзм, а систему вільних протестантських конгрегацій, щоб кожний міг вибрати собі релігію по душі. Електрична цивілізація з телеграфом і телефоном розростається в підпілля, як розпечена лава в надрах погаслого вулкана. Людей, що зберегли достоїнство, схильних до самостійного мислення, Хазяїн самоособисто відправляє на фабрику Людей.

Але його бурхливу діяльність перериває безглузда історія: до двору Артура є нікому не відома Алисандра ля Картелуаз (згодом перейменована Хазяїном у Сэнди) і розповідає, що її пані й ще сорок чотири прекрасних діви заточені в похмурий замок трьох однооких, зате четвероруких велетнів. Честь звільнити прекрасних бранок Артур надає подумки, що чортихається янкі. У супроводі Сэнди янкі відправляється на пошуки, тому що про карти тут не мають поняття. Він переносить незлічимі незручності, подорожуючи в панцирі, коли неможливо не висякатися, не почухатися, ні самостійно забратися на коня, і проте бере в полон і відправляє до двору декількох лицарів, переляканих клубами диму з його трубки, що янкі випускає через забрало.

Слухаючи балаканину Сэнди, він зі смутком згадує «телефонну панянку», що любив у колишнім житті: яке щастя було ранком сказати в трубку: «Алло, центральна!» тільки потім, щоб почути її голос: «Алло, Хэнк!» І все – таки приємно зустріти в шляху свого торговельного агента – мандрівного лицаря з оголошеннями на грудях і спині: «Мило Персиммонса! Усе примадонни миються цим милом!» Виробництво мила росте, незважаючи на жахливий сморід, від якої король один раз ледве не зомліває, а самий знаменитий лицар Ланселот тільки ходить по даху й лається, незважаючи на присутність дам.

Не менш приємно зустріти й лицаря, що рекламує зубні щітки, що переслідує його колегу, що обдурив, що поширює політуру для печей.

Нарешті мандрівники добираються до замка, що за цей час силою злих чарів виявився перетвореним у свинячий хлів, велетні в пастухів, а прекрасні бранки у свиней. Купити всю череду оптом виявилося справою неважким – набагато складніше було, не знімаючи панцира й дотримуючи вишуканої ввічливості, перепровадити бранок до нічлігу, розмістивши їх звичайно ж у будинку: янкі ніколи ще нічого подібного не нюхав! На щастя, вдається здати свиней на руки слугам, щоб ті під доглядом чекали своїх друзів із всіх кінців землі. Але, на жаль, відскіпатися від над міру говіркої Сэнди йому не вдається – її повинен відбити у двобої який – небудь інший лицар.

Янки зустрічає жахливі картини рабства, але хоче його викорінити руками народу, поки що разюче байдужого до страждань рабів. Потім він довідається, що неподалік, у Доліні святості, висохнув чудодійне джерело й Мерлин уже три дні посилено чаклує над ним, але впустую. Янкі виявляє, що святому колодязю потрібний звичайний ремонт, і відновлює його, але для більшого ефекту обставляє пуск води такими піротехнічними ефектами, що Мерлина відправляють додому на носилках. Нові газети зображують подію в настільки розв’язному арканзасском стилі, що навіть Хазяїна жолобить.

У його відсутність король береться втілювати ідею про іспит на офіцерський чин, і головною вимогою виявляється родовитість. Але Хазяїн знаходить вихід: скласти для знатної молоді особливий полк Його Величності, наділена всілякими привілеями, а вуж інші частини армії скласти з більше пересічних матеріалів і жадати від них знань і дисципліни, раз вуж інші доблесті їм недоступні. Янкі навіть додумується зробити службу в придворному полицю настільки престижної, що в ім’я її члени королівського будинку повинні відмовлятися від користування спеціальним королівським фондом. Це обіцяє помітне полегшення для державного казначейства.

Щоб ближче ознайомитися з життям простолюду, янкі має намір відправитися в подорож по країні, переодягшись вільним простолюдином. Король у захваті від цієї ідеї, погоджується разом з ним. Подорожанам доставляє масу турбот і небезпек горда постава короля; один раз Хазяїн буквально рятує його від розлютованих його лайкою лицарів, кинувши під копита їхніх коней динамітну бомбу. Король під керівництвом Хазяїна намагається опанувати покірною поставою, але йому не вистачає головного вчителя – безнадійних турбот. Зате король дивно шляхетно поводиться, зштовхнувшись із чорною віспою! І разом з тим навіть у самих волаючих випадках він стає на сторону знатних проти незнатних.

Попадающееся їм по шляху простолюд проявляє в бесідах обтяжуючу нетямущість і затурканість, але зустрічаються й прояву почуття справедливості, готовності на жертву в ім’я близьких; будь – який народ, думає янкі, здатний створити республіку, навіть такий пригноблений, як росіянин, і такий боязкий і нерішучий, як німецький.

Зрештою, незважаючи на відвагу короля, їх з Хазяїном незаконним чином продають у рабство з публічного торгу, причому короля начебто найбільше ображає та обставина, що за міністра дали дев’ять доларів, а за нього тільки сім. Работоргівець швидко метикує, що «чванство» короля (янкі благає короля не говорити про своє королівське звання, щоб не погубити їх обох) відштовхує покупців, і приймається вибивати з нього гордий дух. Але, незважаючи на всі катування, король залишається незломленим. Намагаючись звільнитися, янкі й король ледь не попадають на шибеницю, але їх рятує загін лицарів на велосипедах, вчасно викликаний по телефоні Хазяїном.

Тим часом сер, що повернувся, Саграмор затіває двобій, і янкі, незважаючи на всі хитрування Мерлина, убиває Саграмора пострілом з ніким тут не баченого револьвера. У продовження своїх перемог він викликає на бій все мандрівне лицарство. П’ятсот вершників несуться на нього, але кілька пострілів, що щораз вибивають по сідоку, виявляється досить, щоб звернути цю лавину у втечу.

Мандрівне лицарство як інститут гине. Починається тріумфальний хід цивілізації. Графи й герцоги стають залізничними кондукторами, що мандрують лицарі – комівояжерами, янкі вже планує перемінити турніри на змагання по бейсболі. Янкі жениться на Сэнди й знаходить, що вона скарб. Чуючи, як у сні він часто повторює «Алло, центральна!», вона вирішує, що він повторює ім’я своєї колишньої улюбленої, і великодушно дає це ім’я народженої в них дочки.

И отут, скориставшись нею же підбудованої отлучкой Хазяїна, церква завдає удару – відлучення: навіть похорони проходять без участі священика. Відлученню супроводжує цивільна смута. Сер Ланселот, великий біржовик, умілими махінаціями обдирає як липку інших власників залізничних акцій, у тому числі двох племінників короля. , щоб відомстити ті відкривають Артурові ока на давній зв’язок його дружини Гиневры з Ланселотом. Під час війни, що розв’язалася, король гине, а церква заодно з його вбивцею відлучає й Хазяїна.

Зміцнившись у старої Мерлиновой печері, Хазяїн з вірним Клареноом і ще п’ятдесятьма двома юнаками дає бій «всієї Англії» , тому що, поки він живий, церква не зніме відлучення. За допомогою динаміту й артилерії Хазяїн знищує лицарський авангард величезної армії, але й сам одержує удар кинджалом від пораненого лицаря, якому він намагається допомогти. Поки він видужує, починається епідемія від розкладання тисяч трупів. Мерлин, чисто виголений, є в печеру під видом самотньої баби й за допомогою якихось маніпуляцій присипляє Хазяїна на тринадцять століть.

Повернутий у колишню епоху, Хазяїн умирає, повторюючи в маренні імена Сэнди й Алло – Центральної