«Думка сімейна» у садибі Головлевых (по романі Михайла Салтыкова – Щедріна «Добродії Головлевы») – Салтиков – Щедрін Михайло

Багато літераторів зверталися до теми родини. Найбільш яскравий приклад – Л. Толстой і його «Ганна Каренина». Салтиков – Щедрін родину вважав одним з головних оплотов держави. Звернемося до роману «Добродії Головлевы». Зображена в цій книзі родина – не та опора держави, па яку уповав автор, а повна протилежність їй

Роман у більшості критичних статей і заміток називають «відхідний кріпосництву». Сімейство Головлевых – дворяни, власники кріпаків – живуть саме в той час, коли відбулося скасування кріпосництва. Валить поступово старий державний лад, а з ним і багато родин. Але це – соціальний аспект роману. Якщо ж абстрагуватися від тих суспільних питань, яких хотів торкнутися Салтиков – Щедрін, і розглядати рід Головлевых просто як окремо взяте прізвище, то в голову приходить одна проста й очевидна аксіома: вони «з’їли» самі себе

Головлевы, якщо можна так виразитися, – антиідеал родини. У кожному зі членів цього сімейства стільки пороків, що роз’єднаність їх зрозуміла. Кожний прагне відрізати собі шматок побільше. Усі займаються нагромадженням матеріальних цінностей, явно не усвідомлюючи кінцевої мети своєї скнарості. Яскравий приклад – Орися Петрівна. Безумовно, деяку симпатію в читача викликають її енергійність і цілеспрямованість. Ділова кмітливість у людині завжди породжує, принаймні, повага. Але саме дивне, що всі починання Орисі Петрівни абсолютно безцільні. Вона заощаджує, недоїдає сама й недокармливает родину, словом, показує себе вкрай розважливою господаркою. Ця ощадливість обертається нечутливістю й деспотизмом. Автор говорить, що все життя слово «родина» не сходило в неї з мови, що вона не робила – робилося в ім’я родини. А в результаті виявляється, що саме цього в неї не було насправді. Був порожній звук, вивіска, під якою відбувалися нікому не потрібні справи. У прагненні підтримувати родину Орися Петрівна її й зруйнувалася

Інші ж Головлевы, здається, взагалі не замислюються про те, що вони – члени одного роду. Вони сприймають кревні відносини лише в тому розумінні, що від родичів можна що – небудь одержати після смерті або ще до її. Той же Иудушка, називаючи Орисю Петрівну не інакше як «безцінним іншому маменькой», не замислюється про те, що вона дійсно його мати, що дала йому життя, що вигодувало його, що виховала, нехай не кращим образом, але выполнившая материнські обов’язки. Незважаючи на формальну увагу до дітей, мати не любила ні їх, ні чоловіка. Не дивно, що, ростячи в такий атмоа}х: – ре, діти теж не випробовують ніяких почуттів кродителям.

Подібна сімейна традиція зберігається, природно, і надалі. Діти Иудушки, сприймаючи батька єдино як джерело доходів, навряд чи усвідомлять, що це тот людина, що породив їх. Він також міряє свої відносини із синами грошовою міркою. Про самого молодшого, незаконнонародженого, сина й розмови немає. Його Иудушка не просто не визнає, він сам собі здатний вселити думка, що ніякої дитини й немає. Його лицемірство доходить до того, що він у властивому йому святенницькому тоні засуджує мати власної дитини!

Родина для Голів лівих взагалі не є тією пристанню, куди так природно прагнути звичайній людині. Навпроти, багато хто, особливо діти, молодше покоління, прагнуть вирватися з родового маєтку, оскільки прекрасно усвідомлять, що в Головлеве їх не очікує нічого, крім духовного загнивання. Але навіть ті, кому вдалося вирватися, приречені, оскільки над самим родом Головлевых тяжіє «нещасливий фатум», що наздоганяє всіх поза залежністю від місця їхнього знаходження. Якщо хтось не знаходить сил покінчити із собою, то вертається в рідний маєток. Хоча Головлево – могила для тих, хто туди повернувся, але іншого шляху в них просто немає.

Так Степанко – Бельбас, можливо самий щасливий з дітей у плані утворення, вертається до матері. Він проклинає все світло, але все – таки йде додому, що терзається тільки однією думкою: «заїсть».

Подібно Степанку, через багато років той же шлях проробляє Аннинька, що так рвалася на волю. І приходить вона лише потім, щоб умерти. Вона вмре останньої, але смерть її нічим не буде відрізнятися від смертей її рідних. Ніхто з них не знайшов заспокоєння у свою останню годину. Якщо в простої людини розрадою, останнім світочем буває родина, то нікому з Головлевых на частку не випало й цієї останньої радості