Повний зміст Повість про те, як посварився Іван Іванович із Іваном Никифоровичем Гоголь Н. В. 1/4

Глава IИВАН ІВАНОВИЧ І ІВАН Никифоровичславная бекеша в Івана Івановича! отличнейшая! А які смушки! Фу ти, пропасти, які смушки! сизі з морозом! Я ставлю бог знає що, якщо в кого – небудь найдуться такі! Гляньте, заради бога, на них, – особливо якщо він стане з ким – небудь говорити, – гляньте збоку: що це за объядение! Описати не можна: оксамит! срібло! вогонь! Господи боже мій! Микола Чудотворець, догідник божий! отчого ж у мене немає такої бекеші! Він зшив її тоді ще, коли Агафия Федосеевна не їздила в Київ. Ви знаєте Агафию Федосеевну? та сама, що відкусила вухо в засідателя.Прекрасна людина Іван Іванович! Який у нього будинок у Миргороді! Довкола нього з усіх боків навіс на дубових стовпах, під навісом скрізь ослона. Іван Іванович, коли зробиться занадто пекуче, скине із себе й бекешу й исподнее, сам залишиться в одній сорочці й відпочиває під навісом і дивиться, що робиться у дворі й на вулиці. Які в нього яблуні й груші під самими вікнами! Відчините тільки вікно – так галузі й уриваються в кімнату. Це всі перед будинком; а подивилися б, що в нього в саду! Чого там немає! Зливи, вишні, черешні, огородина всяка, соняшники, огірки, дині, стручья, навіть гумно й кузня.Прекрасна людина Іван Іванович! Він дуже любить дині. Це його улюблена страва. Як тільки пообідає й вийде в одній сорочці під навіс, зараз наказує Гапке принести дві дині. І вже сам разрежет, збере насіння в особливий папірець і почне їсти. Потім велить Гапке принести чорнильницю й сам, собственною рукою, зробить напис над бумажкою з насіннями: "Ця диня з’їдена такого – те числа". Якщо при цьому був який – небудь гість, то: "брав участь такий – те".Покійний суддя миргородський завжди любувався, дивлячись додому Івана Івановича. Так, домишко дуже недурний. Мені подобається, що до нього з усіх боків прибудовані сіни й сенички, тому якщо глянути на нього видали, те видні одні тільки даху, посаджені одна на іншу, що досить походить на тарілку, наповнену млинцями, а ще краще на губки, що наростають на дереві. Втім, даху всі криті очеретом; верба, дуб і дві яблуні облокотились на них своїми розкидистими галузями. Проміж дерев миготять і вибігають навіть на вулицю невеликі віконця з різьбленими вибіленими ставнями.Прекрасна людина Іван Іванович! Його знає й комісар полтавський! Дорош Тарасович Пухивочка, коли їде з Хоролу, то завжди заїжджає до нього. А протопоп батько Петро, що живе в Колиберде, коли збереться в нього людина п’ят гостей, завжди говорить, що він нікого не знає, хто б так виконував обов’язок християнський і вмів жити, як Іван Іванович.Боже, як летить час! уже тоді пройшло більше десяти років, як він овдовів. Дітей у нього не було. У Гапки є діти й бігають часто по дворі. Іван Іванович завжди дає кожному з них або по бублику, або по шматочку дині, або грушу. Гапка в нього носить ключі від комор і льохів; від великої ж скрині, що коштує в його спальні, і від середньої коморы ключ Іван Іванович тримає в себе й не любить нікого туди пускати. Гапка, дівка здорова, ходить у запасці, зі свіжими ікрами й щоками.А яка богомольна людина Іван Іванович! Кожний недільний день надягає він бекешу і йде в церкву. Зійшовши в неї, Іван Іванович, розкланявшись на всі сторони, звичайно міститься на крылосе й дуже добре підтягує басом. Коли ж окончится служба, Іван Іванович ніяк не стерпить, щоб не обійти всіх жебраків. Він би, може бути, і не хотів зайнятися такою нудною справою, якби не спонукувала його до того природна доброта. – Здорово, небого1! – звичайно говорив він, відшукавши саму покалічену бабу, у розідраному, зшитому з латок плаття. – Звідки ти, бідна? – Я, паночку, з хутора прийшла: третій день, як не пила, не їла, вигнали мене власні діти. – Бідна голівонька, чого ж ти прийшла сюди? – А так, паночку, милостині просити, чи не дасть хто – небудь хоч на хліб. – Гм! що ж, тобі хіба хочеться хліба? – звичайно запитував Іван Іванович. – Як не хотіти! голодна, як собака. – Гм! – відповідав звичайно Іван Іванович. – Так тобі, може, і м’яса хочеться? – Так усе, що милість ваша дасть, усім буду задоволена. – Гм! хіба м’ясо краще хліба? – Де вже голодному розбирати. Усе, що подаруєте, всі добре.При цьому баба звичайно простягала руку. – Ну, ступай же з богом, – говорив Іван Іванович. – Чого ж ти коштуєш? адже я тебе не б’ю! – і, звернувшись із такими розпитами до іншого, до третього, нарешті вертається додому або заходить випити чарку горілки до сусіда Іванові Никифоровичу, або до судді, або до городничему.Іван Іванович дуже любить, якщо йому хто – небудь зробить подарунок або гостинець. Це йому дуж