Майстерність зображення народного життя в одному з добутків російської літератури XX століття. (Валентин Распутін “Живи й помни”) – Распутін Валентин

Утвору нинішніх письменників животрепещуще зображують наше буденне, звичайне життя, виявляючи її пороки й недогляди. Автори на справжніх випадках сучасної реальності намагаються виявити, відзначити й передати негативні сторони колективного й особистого життя людини. Мені надана можливість поразмышлять над книгою “Живи й помни” сучасного російського письменника В. Распутіна, що створило прекрасні добутку про російських людей, про російську природу, про російську душу. Його повісті й розповіді ввійшли в золотий фонд сучасної російської літератури. Події, які описуються в повісті, відбуваються взимку 1945 року на березі Ангари в селі Атамановка. Назва, здавалося б, голосне, а в недавнім минулому ще більш застрашливе – Разбойниково. “…Когдато в старі роки тутешні мужички не гидували одним тихим і прибутковим промислом: перевіряли идущих з Лени золотишников”. Але мешканці села давно вже були тихим і необразливими й розбоєм не промишляли. На тлі цієї первозданної й дикої природи відбувається головна подія повести – зрада Андрія Гуськова.

У будь – якому художньому творі заголовок грає дуже важливу роль, наштовхуючи читачів на більше глибоке поняття й осмислення добутку. Слова “Живи й помни” підкреслюють – усе, що написано на сторінках книги, повинне стати непорушним вічним уроком у житті кожної людини. “Живи й помни” – це зрада, низькість, людське падіння, випробування любові цим ударом

Головний герой книги – Андрій Гуськов, “розторопний і бравий хлопець, що рано женився на Настене й проживший з нею до війни недобре – непогано чотири роки”. Але от у мирне життя російських людей безцеремонно вторгається Велика Вітчизняна війна. Разом з усією чоловічою частиною населення пішов на війну й Андрій. Ніщо не передвіщало такого дивного й незрозумілого розкладу, і от, як несподіваний удар для Настены, звістка про те, що її чоловік Андрій Гуськов – зрадник. Не кожній людині дано пережити таке горе й ганьба. Це подія круто перевертає й міняє життя Насті Гуськовой. “…Де ти був, людина, якими іграшками ти грав, коли тобі призначили долю? Навіщо ти з нею погодився? Навіщо, не задумавшись, відітнув собі крила, саме коли вони найбільше потрібні, коли треба не поповзом, а влітку тікати від лиха?” Тепер вона перебуває під владою своїх почуттів і любові. Загублена в глибині сільського життя, жіноча драма витягнута й показана як живаючи картина, що всі частіше зустрічається на тлі війни. Автор затверджує, що Настена – жертва війни і її законів. Вона не могла діяти по – іншому, не підкоряючись своїм почуттям і волі долі. Настя любить і жалує Андрія, але коли сором за людський суд над собою й над своєю майбутньою дитиною перемагає силу любові до чоловіка й життя, вона ступнула за борт човна посередині Ангари, погибнув між двох берегів – берегом чоловіка й берегом всіх російських людей. Распутін дає читачам право судити про вчинки Андрія й Настены, виявити для себе все гарне й усвідомити все погане

Сам же автор – добрий письменник, схильний скоріше прощати людини, чим засуджувати, тим більше засуджувати нещадно. Він намагається надати своїм героям можливість для виправлення. Але є такі явища й події, нестерпні для навколишніх героїв людей, на осмислення яких немає в автора щиросердечних сил, а є тільки одне неприйняття. Валентин Распутін з невичерпної для російського письменника серцевою чистотою показує жителя нашого села в самих несподівані ситуаціях

Шлях героїв Распутіна до загибелі історично обумовлений і закономірний, але отут уже інша літературна традиція, відкрита Горьким, що розглядав мир не тільки з погляду рішення морально – філософських проблем, але, насамперед, з погляду перспектив соціально – історичного розвитку. І це не тільки не знімає, але досить часто включає трагічний початок у радянський роман і повість XX століття

Сам Гуськов хотів би перекласти провину на долю, перед яким неспроможна воля. Не випадково, тому через всю повість червоною ниткою проходить слово “доля”, за яке так чіпляється Гуськов. Небажання визнавати необхідність особистої відповідальності за свої вчинки – це один з тих штрихів до портрета, які розкривають червоточину в душі Гуськова й спричиняються його дезертирство. Письменник відкрив нам причину злочину Гуськова, показавши цю особливість його характеру. Однак Распутін зводить конкретно – історичний факт у ранг соціально – філософських узагальнень, що зближає його з такими попередниками, як Достоєвський і Горький. Распутін міг обпертися на художній досвід Достоєвського. Показуючи ж руйнування особистості людини, що предали інтереси й ідеали народу, як процес необоротний, без морального воскресіння, Розкольників іде по шляху, прокладеному Гірким

Шляхетність Настены зіставляється автором зі здичавілим розумом Гуськова. На прикладі того, як Андрій накидається на теля й задирає його, видно, що він втратив людський образ, повністю відійшов від людей. Настя ж намагається образумить і показати помилку свого чоловіка, але робить це люблячи, не наполягає. Автор уводить у свою повість багато міркувань про життя. Особливо добре ми це бачимо при зустрічі Андрія й Насті. Герої нудяться своїми міркуваннями не від туги або неробства, а бажаючи зрозуміти призначення людського життя

Великі й багатогранні образи, описувані Распутіним. Тут і типовий для сільського життя збірний образ діда Михеича й дружини його, консервативно строгої Семенівни. І образ солдата Максима Воложина, мужнього й героїчного, що не жалели сил, що сражались за Вітчизну. Багатоликий і суперечливий образ істинно російської жінки – Надьки, що залишилася однієї із трьома дітлахами. Онато й підтверджує слова Н. А. Некрасова: “…доленька російська, доленька жіноча”. І життя під час війни, і її щасливий кінець відбилися на долі сільця Атамановки.

Валентин Распутін своїми добутками завіряє всіх нас, що в кожній людині є світло й загасити його дуже важко, які б не відбувалися ситуації. У героях В. Г. Распутіна й у ньому самому є якесь поетичне почуття, протиставлюване устояному сприйняттю життя. Дотримуйте обітниць Валентина Григоровича Распутіна: “Століття живи – століття люби”.