Твір – Міркування про честь і совість – твору – міркування

(1 варіант)

Що ж таке честь і совість? Чи потрібні вони? Навіщо? Так, честь і совість завжди були потрібні в нашім нелегкому житті. Якби люди ними не володіли, то страшно подумати, що було б з людством. Без совісті й честі людський рід давно б згас. Я переконана, що совість – це внутрішній голос справжньої людини; голос, що контролює нашої думки, учинки, справи

Міркуючи про честь, думаєш винятково про чесних людей. Дуже жаль, що зараз чесним людям доводиться важко. Ми живемо в такі роки, коли з людьми, що дозволили собі сказати правду, можуть розправитися. XX століття дає страшні приклади, коли людей просто знищують за сказане, вчинене. Причому відбувається це зовсім непомітно: людину або просто зникає, або виявляється «випадково» убитим, або всі факти говорять про те, що це самогубство. І прикладів дуже багато. Загинув В. Цой.

Був зроблений висновок – нещасний випадок. Але чи не так це? Потім пішла смерть Ігоря Талькова. Убивство відбулося на очах декількох свідків, але ніхто не бачив убивцю. А в останні роки стали вбивати журналістів. Це найстрашніше. Хто ще, крім них, може сказати правду? Убитий Д. Холодів. Хтось не захотів, щоб таємне стало явним. І можна догадатися хто. Потім убили В. Листьева. Їхньої смерті потрясли мир. Але це ще не кінець. І є побоювання, що вбивці так і не будуть знайдені

У художніх творах письменники прославляли героїв, що володіють честю й совістю. Я вважаю, що такими були герої добутків М. А. Шолохова «Піднята цілина» Давидов, Нагульнов і Разметнов. Їх поєднувало те, що вони захищали спільну справу, свято – вірили партії. Нехай герої іноді й помилялися, але не боялися відстоювати свої погляди на створення колгоспів, уміли визнавати свої помилки

Для Давидова, Нагульнова й Разметнова було справою честі піймати призвідників змови проти Радянської влади. І в цей час вони не припускали, як трагічно зложаться їхні долі. Совість не дозволила б кинути почату справу, залишитися встороне.

Честь і совість не дозволили героям повести «А зорі тут тихі…» не виконати завдання, відступити. Вони знали, що загинуть, але вірили, що виграють час. Так воно й вийшло. Всі п’ять дівчин загинули, а старшина Басків мучився через те, що не зміг уберегти їх. Обірвалася ниточка. Ні продовження, але є пам’ять і є син Риты Осяниной, що став чесною людиною, здатним захистити свою Батьківщину

А що було б, якби дівчини злякалися, здригнулися, відступили? Була б тоді можлива перемога? З маленьких подвигів складається єдиний подвиг радянського народу у Великій Вітчизняній війні. Ми вдячні всім тим, хто захищав нашу честь, нашу совість на полях боїв і вистояв. Хочеться вірити, що люди із чистою совістю й честю не зникнуть у нашій країні. І нарешті таки їх оцінять. На них будуть рівнятися, їх будуть прославлятися

Але не для слави потрібні людині честь і совість. І не тільки на війні або в яких – небудь інших екстремальних ситуаціях. Звичайній людині в повсякденному житті важливо поводитися гідно, тобто жити по принципах честі й совісті. Мені приходять на розум рядка з «Капітанської дочки» Пушкіна, наказ батька Петру Гриневу: «Бережи честь змолоду». Видимо, це саме головне побажання для людини. І самий гідний життєвий шлях, щоправда, і самий важкий. Є й інший, легше, попроще. Але там низькість, підлість, безчестя!

Мені б хотілося не згорнути спервого.

(2 варіант)

Честь і совість?! Багато з людей уживають ці слова в повсякденному житті. Але ж якщо запитати їх, яке значення цих слів, то відповідять далеко не все. Та й відповіді будуть зовсім різними

Чому? Так тому, що питання цей набагато складніше, ніж здається на перший погляд. І от зараз це питання переді мною. І знайти на нього однозначна відповідь відразу я не можу. Відкриваю енциклопедичний словник на слові «совість, і читаю:

«Совість – поняття моральної свідомості, переконаність у тім, що є добром і злом, свідомість моральної відповідальності за своє поводження». Я повністю згодний з визначенням автора даного словника, але все – таки особливо виділив би кінець цього формулювання: «совість – свідомість моральної відповідальності за своє поводження». Із совістю стало вже мало – мало ясніше, залишилося розібратися зі словом «честь». Перевертаю ще кілька сторінок, знаходжу слово «честь» і читаю: «честь – гідні поваги й гордості моральні якості й етичні принципи особистості». І із цим визначенням можна погодитися. Але від себе я поставив би знак питання поруч зі словом «гордість».

На мою думку, що я не хочу нікому нав’язувати, слова «гордість» і «честь» небагато суперечать один одному, але ця лише моя думка

Однак всі визначення, написані вище, є дуже загальними. Розуміння як совісті, так і честі перетерплювало зміну згодом. Коріння цих слів ідуть далеко в минуле, однак, як мені здається, їх варто починати розглядати із середньовіччя. Не один добуток присвячений цій епосі, але одним з найбільш значних і яскравих я вважаю твір Мигеля де Сервантеса «Дон Кихот».

Читаючи цей роман, мимоволі переймаєшся духом середньовіччя, духом шляхетних лицарів, яким властиві й совість, і звичайно ж честь. Мені здається, що зложилася така думка, що поняття «лицар» і «честь» нероздільні. У романі дійсно Дон Кихот захищає більше слабких, а вуж чого коштують подвиги цього безстрашного лицаря заради своєї коханої. У нашій країні цієї епохи не було Саме цим у свій час було викликано таке відношення Гітлера до нашої країни. Але відсутність цієї епохи в історії нашої країни не можна назвати недоліком. Так, Мигель де Сервантес описав Дон Кихота, показавши його втіленням честі, достоїнства й шляхетності. Але, всупереч сформованій думці, на один такого «Дон Кихота» доводилося, щонайменше, двадцять «лицарів», яким поняття «совісті» і «честі» були зовсім далекими і які тільки й займалися тим, що пиячили й псували» сільських дівчин

Як і всі, епоха середньовіччя пройшла, і прийшли інші часи, зовсім інші, і разом з ними змінилося значення честі й совісті. Щоб простежити цей час, я вибрав твір Маргарет Митчелл «Віднесені вітром». У цьому романі на суд читача представляються вже зовсім інші люди, із зовсім іншою системою цінностей. І здебільшого вони володіють і честю, і совістю, якщо додержуватися визначення, даному на початку твору. Довести? Будь ласка, на прикладі жителів півдня

Совість – переконаність у тім, що є добром і злом. Читаючи сцени, що відбуваються на пікніку в «Дванадцяти дубах», розумієш, що всі жителі півдня схвалюють Конфедерацію й всі, що відбувається в ній, уважаючи це добром, жителів півночі ж вони вважають злом. Совість – свідомість моральної відповідальності за своє поводження. Майже всі жителі півдня впевнені, що, воюючи з жителями півночі, вони виконують те, що повинні робити, виконують свій борг. Честь – гідні поваги й гордості моральні й етичні принципи особистості. Але адже так воно і є. Шануються люди, що борються за волю Конфедерації, а люди, що виступають проти або навіть сумніваються, зустрічають не розуміння, а презирство. У жителів півночі ж зовсім інша система цінностей, але можна також легко довести, що й вони мають честь і совістю. Головні ж герої коштують трохи особняком на тлі інших, і такі поняття, як честь і совість, до них незастосовні. І Ретт Батлер, і Скарлетт небагато випередили свою епоху…

Але Громадянська війна в Америці пройшла, жителі півдня й жителі півночі також пішли в історію. Прийшла нова епоха, чудово описана Теодором Драйзером. Мій улюблений літературний твір – трилогія Теодора Драйзера «Трилогія бажання», і особливо її перша частина «Фінансист». Читаючи цей добуток, мимоволі переконуєшся, що совість і честь у людей відходять навіть не на другий план, а кудись дуже – дуже далеко. Дії людей, особливо Фрэнка Каупервуда, диктуються насамперед своїми бажаннями, що зложилося ситуацією, симпатією, ворожістю, так чим завгодно, тільки не совістю й честю. Адже не совість же підказала Фрэнку «ограбувати» міське казначейство! Звичайно, не всі люди були такими, як головний герой, Фрэнк Каупервуд був все – таки втіленням Америки того часу

Так вийшло, що у своєму творі я використовував тільки закордонну літературу, але зараз я спробую виправити цей недолік. Треба сказати, що наша країна у своєму розвитку йшла по зовсім іншому шляху, тому й поняття честі й совісті були зовсім іншими

Це дуже добре видно на прикладі одного з моїх улюблених добутків російської літератури «Доля людини», написаного Михайлом Шолоховым. Головний герой розповіді Андрій Соколов з’являється перед читачем людиною нескінченної волі, честі й совісті. Хіба міг би той же Фрэнк Каупервуд або Ретт Батлер перенести випробування, що випали на частку простого російського солдата? Хіба могли б вони пожертвувати кращими роками свого життя, здоров’ям, родиною заради своєї батьківщини? Навряд чи! Так ніколи, тому що не було в них ніколи ні честі, ні совісті. Саме честь і совість допомогли головному героєві перенести весь жах війни й вижити

Наша країна завжди буде залишатися самої багатої, найдужчої, самої – самої, тому що ніде ви не зустрінете таких людей, як Андрій Соколов! Нехай у Росії й стали з’являтися люди, які готові плювати на честь і совість, їхнє число завжди буде невеликим у порівнянні із числом чималих людей, яким честь і совість не далекі. Так можна міркувати нескінченно. Зараз, перечитавши написане, я зрозумів, що поняття честі й совісті дуже умовні, дуже суб’єктивні. Вони залежать від системи цінностей, прийнятої в якій – небудь країні, у якому – небудь колі. У різних країнах, у різних людей совість і честь мають зовсім неоднакові тлумачення, значення. І дуже хочеться сподіватися, що коли – небудь у майбутньому поняття честі й совісті в усьому світі будуть однаковими, об’єднуючими в різних країнах зараз і тих, які були раніше, але не дійшли до нашого часу

И дуже хочеться, щоб якнайбільше людей мали такі достоїнства, як честь і совість