Повний зміст Кисіль Салтиков – Щедрін М. Е
Кисіль
Зварила куховарка кисіль і на стіл поставила. З’їли кисіль добродії, сказали спасибі, а детушки пальчики облизали. На славу вийшов кисіль; усім по вдачі довівся, усім догодив. «Ах, який солодкої кисіль!», «ах який м’якої кисіль!», «от так кисіль!» – тільки й слів про нього. – «Дивися, куховарка, щоб щодня на столі кисіль був!» І самі наїлися, і гостей употчевали, а під кінець і перехожим на вулицю чашку виставили. «Поїжте, чесні добродії, киселю! геть він у нас який: сам у рот лізе! Їжте більше, він це любить!» І всякий підходив, сунув у кисіль ложкою, їв і втирався. Кисіль був до того разымчив і м’який, що ніякої незручності не почував тому, що його їли. Напроти того, чуючи загальні похвали, він навіть возмечтал. Стоїть на столі так знай собі пузириться. «Стало бути, я гарний, коли добродії мене люблять! Не позіхай, куховарка! підливай!» чи Довго, чи коротко так ішло, тільки став поступово кисіль панам прискучивать. Добродії проти колишнього зробилися образованнее; навіть із підлого звання які мало – мальськи в чини відбулися – і ті почали желеи так бламанжеи воліти. – Помилуйте! – говорить один, – що гарного в цьому киселі? хіба це їжа? спробуйте, який він м’якої, так слізкою, так солодкої! – Отдадимте, добродії, кисіль свиням! – підхопив інший, – а самі виїдемо на теплі води гуляти! Нагуляємося вдосталь, а там, якщо вже це неодмінно потрібно, і знову додому відвертаємо кисіль є. Що ж! свині так свині – право, киселю однаково, у якому ранзі особа його їсть. Аби тільки їли. Засунула свиня рило в кисіль по самі вуха й на всю скотарню чавкотню підняла. Чавкає так похрюкивает: «Покатаюся, поваляюся, панського киселю наївшись!» Ситості, підла не знає; ледве забариться куховарка, вона вуж хрюкає: «Підливай!» А коли скажуть: «Був кисіль, так весь вийшов», – вона й по кутах, і по завулках, і під гноєм мордою вышарит і вуж де – небудь так відшукає. Їла так їла свиня й нарешті все до краплі з’їла. А добродії тим часом гуляли – гуляли, та й догулялися. Догулялися й говорять один одному: «Тепер нам гуляти більше не на що; гайда додому кисіль є!» Приїхали додому, узялися за ложки – дивляться, ан від киселю залишилися тільки засохлі поскребушки. І тепер усе – і добродії, і свині – усе в один голос вопиют: – Їли ми кисіль, а про запас не залишили! Чимсь на майбутнє ситі будемо! Де ти, кисіль? агов!
