Проблематика та система образів роману Г. Г. Маркеса «Сто років самотності»

Роман «Сто років самотності» надруковано 1967 року в Буенос-Айресі. Успіх був приголомшливий, за три з половиною роки наклад склав понад півмільйона примірників, що для Латинської Америки було сенсацією. Саме у відгуках про роман прозвучав термін «магічний реалізм». Рисами «магічного реалізму» стало звернення до міфологічних традицій, причому цього разу це був не біблійний або античний, а місцевий індіанський (чи африканський) міф.

Разом із міфом у сучасну латиноамериканську прозу прийшли й спроби осмис­лення етноісторії, філософські ідеї та жанрові форми, підказані місцевим фолькло­ром: ліричні пісні, примовки, заговори тощо. Звідси й особлива ритміка, образність і особливий підхід до зображення дійсності, що дозволяє зрощувати сферу зазем – леності побуту зі сферою глибин ментальності й культури. Роман «Сто років само­тності» — це книга, у якій на прикладі шести поколінь родини Буендіа зображено історію Латинської Америки, а також історію цивілізації загалом. Здається, цілий світ набирає образу села Макондо. На прикладі цього поселення й родини Буен­діа автор досліджує еволюцію свідомості людини. Це історія від створення світу че­рез освоєння земель першопоселенцями, парадоксальність історичних контактів із Європою, через добу громадянських війн та низку любовних історій веде до вими­рання роду Буендіа через головну хворобу, властиву їм від початку, — самотність.

Імена багатьох членів родини символічні: патріарх-засновник Хосе Аркадіо — представляє добу патріархальної Аркадії. Його нащадок Ауреліано Буендіа (пол­ковник) має в корені імені частину, що означає золото (аиаші), він — дитя доби первісного накопичення капіталу. А останній у цьому роді, Ауреліано Бабілонья (співзвучне з Вавилоном, що впав під тягарем власних гріхів), й поготів повертає чи­тача до первісного хаосу. Історія постає у романі як замкнене коло, хоч ім’я родини теж досить символічне: Буендіа — це «добрий день» іспанською, а його історія по – кіикана розірвати коло історичної самотності латиноамериканської культури. Ціла низка рис цієї оповіді Маркеса свідчить про належність твору до «магічного реаліз­му»: міцне карнавальне начало роману; двоїстий персонаж — хитрун на ім’я Мель – кіадес, циган — посередник між замкнутим світом Макондо й відкритим, розімкну – тим світом ззовні; дуалізм буття, нероздільність життя і смерті, взаємопроникнення двох світів і багато іншого. Цікавою є побудова системи образів. Усього в родині двадцять два родичі у різних поколіннях, чиї імена, варіюючись, повторюються. На віщо? Це свідчить про відмову від об’ємної індивідуальної характеристики, бо не в індивідуаіьностях справа. Ці образи значною мірою умовні. Це виявляє згорток, що з’являється у кінці й показує умовність зображеного, адже історія Буендіа, як вияви­лося, не відбувається насправді, а лише в уяві останнього представника роду Буен­діа, що читає чудернацькі письмена чаклуна — цигана Мелькіадеса. Отже, говорячи про головну проблему роману, слід зазначити, що всередині самого твору закладено дискусію про те, що являє собою розповідь: Біблійну модель від Сотворіння до Апо­каліпсису чи циклічність міфологічного часу. Ате так чи інакше головною є про­блема історії людства і цивілізації, представлена в алегоричній формі за допомогою «магічного реалізму», через переплетення реального й нереального.