Повний зміст Відрізана скиба Мамин – Сибіряк Д. Н. 1/7

Дмитро Наркисович Мамин – Сибирякотрезанный ломотьиз далекого прошлоговоспоминаниясодержание

Проводыдорогадедушка Семен Степанычновичокказнь Фортункиконец першої третиболезнь

Примітки

ПРОВОДИ

I

У житті кожної людини бувають вирішальні моменти, ті "дні відвідування", коли відбуваються многознаменующие щиросердечні перевороти. Для мене саме таким з’явився сіренький серпневий денек, коли я прокинувся на чусовской пристані Межова Качка.______________ Межова Качка – – – і ріка, приплив р. Чусовой; своя назва вона одержала тому, що колись служила межею між володіннями Строгановых і Демидових. (Прим. Д. Н. Мамина – Сибіряка.)

У великій і світлій вітальні, що виходила вікнами на Чусовую, на столі вже кипів самовар, і біля нього зібралися всі діючі особи: мій батько, мій старший брат Микола, його товариш Микола Тимофеич і хазяїн будинку Федір Петрович Мазурин. Відразу вертілися двоє хазяйських дітей, хлопчик і дівчинка, які з дитячою цікавістю стежили за подією, що відбувалася. Всі що від’їжджали були одягнені по^ – дорожньому й квапливо допивали чай. Федір Петрович виходив кілька разів у передню й віддавав комусь наказу. Це був високий, русявий пан з рум’яною особою й з темно – русявими волоссями, що злегка вилися. – – – і Валізи покладені? – – – і чулося з передньої. – – – і Добре… Не забудьте черпаки для води. Як шитик?______________ Шитик – – – і середньої величини човен, по образному народному вираженню, "зшита" з дощок. (Прим. Д. Н. Мамина – Сибіряка.)

У мого батька було тривожне вираження, і він усе поглядав у вікно. – – – і Як би не зарядило негоду… – – – і повторював він кілька разів. – – – і Ні, погода розгуляється, – – – і заспокоював Федір Петрович. – – – і До Кашкинского перебору не встигнете доплисти, як сонечко вигляне. Я вуж знаю…Мені дуже подобався цей Федір Петрович, як чудово проста й добра людина. Він так добре посміхався, коли говорив, і кілька разів гладив по голівці маленьку рожеву дівчинку.Чай був кінчений. Головні діючі особи – – – і брат і Микола Тимофеич, п’ятнадцятирічні підлітки, мали небагато збентежений вид, як артисти, які за лаштунками приготовляются до свого першого виходу на сцену. Брат Микола був блідий і худенький темноволосий юнак, а Микола Тимофеич – – – і білявий, широкий у кості здоровань із такими розумними сірими очами. Батько віз їх у Перм для надходження в духовну семінарію, – – – і вони тільки що скінчили духовне училище в Єкатеринбурзі. Брат тримався якось равнодушно, а Микола Тимофеич, видимо, соромився незнайомої обстановки. – – – і Все готово, – – – і заявив Федір Петрович, визираючи у вікно. – – – і Ну, добродії, пора… – – – і квапив батько.По російському звичаї, коли одяглися дорожнім – дорожній – по^ – дорожньому, усі присіли на хвилинку, помолились і почали прощатися. Пам’ятаю, як батько обійняв мене міцно, благословив і сказав: – – – і Кланяйся мамі… Тобі днями теж потрібно буде їхати. Будь розумним…Ми вийшли на берег Чусовой, що котилася гарним закрутом, – – – і праворуч неї підпирала ріка Утоку, а спереду точно загороджувала дорогу гора Червоний Камінь. Протилежний берег суцільно був покритий густим хвойним лісом. Сама пристань дуже красиво розметала свої бревенчатые хати по угору. На стрілці, де Утоку зливалася із Чусовой, стояла караванна контора й був улаштований величезний шлюз, за яким будувалися й оснащувалися барки – коломенки. Навесні, під час сплаву, ця пристань жила самим кипучим життям, а потім точно засипала на цілий рік. Мене дивувало найбільше те, що далі із цієї пристані не було ніякої колісної дороги, точно тут кінчалося все світло.У берега стояв шитик, біля якого стовпилася купка цікавих. Багаж був покладений у носі шитика й прикритий рогожкою. – – – і Нічого, погодка розгуляється, – – – і повторював Федір Петрович, дивлячись на осіннє небо, що супилося, з якого сипався дрібний, як пил, осінній дощ "сеногной".Ми ще раз попрощалися, і батько з посмішкою проговорив: – – – і Далекі проводи – – – і зайві сльози… Прощайте!Як зараз бачу батька, одягненого в чорну осінню рясу з важкого драпу, із крислатим чорним капелюхом на голові. Він був високий на зріст, широкий у плечах, а костюм робив його ще массивнее. Як зараз бачу його бліду особу, строге й добре, із сірими, добрими очами й великий, окладистой русявою бородою, що надавала йому якийсь особливо патріархальний вид. Для мене особисто слово "батько" пов’язане з поданням саме такого батька, сильного, ласкавого, доброго й завжди серйозного. Тільки діти почувають повною мірою цю спокійну чоловічу силу, гарну в кожному своєму русі.Брат і Микола Тимофеич уже зайняли свої місця на лавочці посередині човна й пробували весла, причому в брата була незадоволена особа, – – – і він не відрізнявся особливою енергією, а стояло на човні зробити по ріці більше трьохсот верст. Звичайно, був свій розрахунок на швидкість плину гірської ріки, але все – таки у виді стояло їхати більше тижня.Батько зайняв місце на кормі, і шитик тихо відвалив від берега, а потім його підхопив сильний річковий струмінь і понесла вперед, до Червоного Каменю. Ми стояли на березі й довго махали кашкетами. Шитик з кожною мінутою робився усе менше й менше, так що, нарешті, важко було розглянути окремі фігури. От він обгинає вже мис, що з лівого берега підсунувся до самого Червоного Каменю, – – – і ще кілька томливих мінут, і човен зник за поворотом, точно жвава гірська ріка проковтнула її. Перше відчуття, що мене охопило, – – – і це відчуття самітності. Мені хотілося побігти по березі, наздогнати човен і крикнути: "Тато, візьми мене із собою…" Щось таке здавило горло, і я відчув себе таким самотнім, маленьким і беззахисним. – – – і Ну, маля, підемо… – – – і вивів мене з важкого роздуму Федір Петрович. – – – і Потрібно закусити, а там поїдеш у Висимо – Уткинск. Коня за ніч відпочили, жваво доїдеш…Я нічого не розумів, охоплений своїм дитячим горем, і корився механічно, як манекен. Раніше я ставився до цих проводів якось легковажно й тільки зараз зрозумів всю важливість случившегося. Сльози так і підступили до горла, але я с