Тема війни в романі Толстого «Війна й мир» – Толстої Лев

Я народилася у Волгограді, з дитячого років чула розповіді дорослих про Сталінградську битву. Читаючи роман Л. Н. Толстого «Війна й мир», я ще глибше зрозуміла, що війна для людства – це не тільки пам’ятники героям і гарні військові паради. Насамперед, це катастрофа, що приносить людям горі й лиха. Вітчизняна війна 1812 року й Велика Вітчизняна війна вічно будуть у пам’яті кожної російської людини

Величезна роль у збереженні нашої історичної спадщини належить Літературі. Кожний з російських письменників по – своєму розповідає про бої, але ціль створення добутків про героїчне минуле полягає не в зображенні зовнішньої краси битв, а у твердженні думки про те, що людина створена для миру, породжений для радості й насолоди життям. Однак мир не є чимсь вічним, як сонце або повітря, що супроводжують людині протягом усього його існування

Роман – Епопея Л. Н. Толстого – це книга, де мир і життя переборюють смерть і війну. Це книга, у якій розповідь про окремих людей з’єднаний з міркуваннями про долі поколінь, народів, усього мира

Головна думка роману – «думка народна». Товстої показав, що героїчні справи роблять не якісь незвичайні люди, а прості, нічим не примітні трудівники, яких війна зробила солдатами

Розповідаючи про артилерійську батарею Тушина, автор має намір підкреслює непоказність героя: це «невелика, сутулувата людина» з «тоненьким голоском». І салютує він не як військовий, а скоріше як священик. Проте, перебуваючи в бої, капітан «не випробовував ні найменшого неприємного почуття страху, і думка, що його можуть убити або боляче ранити, не приходила йому в голову». Тому солдати самозабутньо вірили Тушину, «всі, як діти в скрутному стані, дивилися на свого командира, і те вираження, що було на його особі, незмінно відбивалося на їхніх особах».

Самовідданість бійців сприяла тому, що «дія забутої батареї Тушина… зупиняло рух французів». Успіхом цього дня армія була зобов’язана подвигу капітана. У цьому випадку справедливі слова капітана Тимохіна, вимовлені пері бородінською битвою: «Що себе жалувати тепер!» Люди віддавали життя за волю своєї Батьківщини, роблячи незліченні подвиги. «Чудесний, незрівнянний народ!» – говорив Кутузов, довідавшись, що солдати, «готуючись до завтрашнього дня, до смерті, надягли білі сорочки».

Бій на Бородінському полі було одним з найстрашніших у війні 1812 року. По тимі даним, які приводить письменник, росіяни втратили 50 тисяч чоловік. Так, солдати розуміли, що вони стали учасниками не тільки великої історичної події, але й кривавої розправи над супротивником: «… до кінця бою люди почували весь жах свого вчинку».

Страшний підсумок Бородінського бою рисується в наступній картині: «Кілька десятків тисяч чоловік лежали мертвими в різних положеннях і мундирах на полях і лугах…, на яких сотні років одночасно сбирали врожаї й пасли худоба селяни сіл Бородіно, Горок, Семеновского…» Жах загибелі людей потрясає тим більше, те Толстой порівнює вид Бородінського поля у військовий і мирний час

Автор зображує, як війна закреслює мирне життя людей, змушує їх міняти звичний уклад, залишати рідні місця. Здача Смоленська – перший епізод змушеного переселення мирних жителів. Як же люди не хотіли залишати своє місто! «Народ неспокійно снував по вулицях», «чувся дитячий плач». Жителі міста почували, що їх чекають ще більші лиха…

Дійсно, незабаром почався обстріл міста снарядами: «снаряди, то зі швидким, похмурим свистом – ядра, то із приємним посвистуванням – гранати, не переставали перелітати через голів народу».

Гинули люди, страждали їхнього будинку. Місто охоплювала паніка. І тільки «до сутінків канонада стала стихати… Колись ясне вечірнє небо все було застелено димом… Після замовкшого раніше страшного гулу знарядь над містом здавалася тиша, що переривається… шелестом кроків, стогонів, далеких лементів і тріску пожеж…» Так, у війні страждають не тільки солдати й офіцери – лихо лягає й на плечі мирних жителів

У любові до Батьківщини, патріотичному почутті рівні всі ті, хто брав участь у війні. Товстої зображує, як представники передової частини дворянства переосмислюють своє відношення до народу, до Батьківщини. Так, князь Андрій вирішив піти на війну не для того, щоб захистити народ від лиха, а щоб повернутися з поля бою героєм, піднятися у власних очах, заслужити славу

У битві під Аустерлицем Болконский підняв прапор і повів за собою солдат. Це був його перший подвиг, перший крок до слави. «От воно!» – думав Андрій, схопивши ратище прапора й з насолодою слухаючи свист куль, мабуть, спрямованих саме проти нього. Раптове поранення відволікло його від думок про блискучу кар’єру… Він почував, що його бажання бути гарним героєм терпить крах. Після всього пережитого Болконский зрозумів: наступив момент, коли потрібно довести, що ти гідний син своєї Батьківщини

Таким чином, війна трагична для всього суспільства, адже гинуть кращі люди. Війна не може бути привабливої, як це здалося спочатку Пьеру Безухову: «він глянув поперед себе й завмер перед красою видовища… Скрізь виднілися війська. Все це було жваве, велично й зненацька…» Побачивши війну в дійсності, люди доходять висновку, що ціль війни – убивати, жорстоко, безглуздо. У своєму романі Толстої викриває саму антилюдську сутність війни й призиває всіх людей ставитися до неї нетерпимо.

У толстовському добутку показаний народний суд над війною як явищем, різко ворожим людству. Роман – Епопея не тільки йде в минуле, але й впливає на сучасну літературу. У дусі традицій Л. Н. Толстого написана «Живі й мертві» К. М. Симонова, «Доля людини» М. А. Шолохова. У цих добутках розвивається основна ідея, висловлена Толстим: «Досить, досить, люди. Перестаньте… Отямитеся. Що ви робите?»

У наше століття важко знайти людину, що не читав би «Війну й мир». По цій книзі багато поколінь читачів дізнавалися й будуть дізнаватися, що таке справжня Росія, що таке щире життя, що таке справжня війна