Повний зміст Сенатор (Опальні розповіді) Зощенко М. М

З "Гусина" я виїхав ранком. . . Візник мені попався незвичайний – – – і куди як бойчее свого коня.Лошаденка боялася особливої сільської порохнявої клуса із зупинками, тоді як візник на жодну секунду не засиджувався на місці: він підводився, гикав, свистів у пальці, бив пужалном свою гніду кобилку, намагаючись потрапити їй з боків і по животі, іноді навіть вистрибував із саней і, з невідомої причини, біг поруч із кобилкою, ударяючи її час від часу те долонею, то ногою по череву.Я не думаю, що робив це він від холоду. Мороз, пам’ятаю, був незначний, та і їхали ми недовго, з півгодини, чи що. Думаю, що робив це він по незвичайній енергійності свого характеру.Коли ми під’їжджали до якогось сільця, візник мій обернувся й, кивнувши головою, сказав: – – – і "Лаптенки" це… Потім засміявся. – – – і Чого смієшся? – – – і запитав я.Він засміявся ще пущі. Потім висякався, спритно надавивши ніс одним пальцем, і сказав: – – – і Сенатор… Сенатор отут в "Лаптенках" існує. .. – – – і Сенатор? Який сенатор? – – – ізачудувався я. – – – і Звичайно який. .. сенатор… Генерал, виходить, що був… – – – і Так навіщо ж він отут живе? – – – і запитав я. – – – і А живе… – – – і сказав візник. – – – і Людей дуже лякається – – – і от і живе отут. З переляку, те – є, живе. Після революції. – – – і – А чого ж він отут робить?Візник мій розсміявся й нічого не відповів" Коли ми в’їхали в "Лаптенки", він знову обернувся до мене й сказав: – – – і Заїхати, чи що? Погрітися потрібно б.. . – – – і Не коштує, – – – і сказав я. – – – і Приїдемо незабаром. Ми рушили далі. – – – іГромадянин, – – – і сказав візник просительно, – – – і заїдемо… Мені на сенатора подивитися полювання.Я розсміявся. – – – і Ну, добре. Показуй свого сенатора.Ми зупинилися в чорної, благенької хати, сильно приплющеної толстенькой солом’яним дахом. Візник мій в одну секунду вискочив із саней і відкрив ворота, не запитавши нічого в хазяїв. Сани наші в’їхали у двір. Я ввійшов у хату.Може, того, що я давно не був у селі, хата ця здалася мені незвичайно брудної. Маленьке оконце, суцільно заляпане ганчірками й папером, тільки – но пропускало світло в хату. У хаті баба стирала білизну в балії. Поруч із балією сидів дідок досить старезного виду. Він уважно, з інтересом дивився, як мильна піна, вилітаючи з балії, ударялася в стіну шматками й зі стіни сповзала повільно, залишаючи на ній мокрі смуги.У хаті було задушливо. Незважаючи на це, дідок одягнений був міцно: у валянках, нагольном кожусі, навіть у величезній хутряній шапці.Сам дідок був малюсінький – – – і ноги його, свешиваясь із крамниці, не діставали землі. Сидів він нерухомо.Я привітався й просив побыть у хаті мінут п’ять – – – і погрітися. – – – і Грійтеся! – – – і коротко сказала баба, тільки – но обертаючись у мою сторону.Дідок промовчав. Він, втім, суворо глянув на мене, але після знову прийнявся стежити за мильною піною.Я дивувався."Уж чи не цей старикан – – – і сенатор?" – – – ідумав я.У цей час у хату ввійшов мій візник.Він привітався з бабою й підійшов до старого. – – – і Панові сенаторові з пензликом, – – – і сказав він, простягаючи йому руку.Дідок подав знехотя свою сухонькую ручку. Иззозчик засміявся, підморгнув мені й сказав тихо: – – – і Це і є.. .Мабуть, почув це дідок. Він заерзал на лаві й заговорив раптом якимось дивним мужицьким говорком, сильно при цьому окаючи: – – – і Вре – Е… Ви не слухайте ево, пан… Мене отут всі дражнят… сенатором… А чого це за слово – – – і мені неведомо. Ей – бо.Баба кинула раптом стирати, утерла особу фартухом і розсміялася. Візник мій засміявся [Author ID1: at Wed Jan 4 16:23:00 2006 ]теж.Я вуж подумав було, що це й справді так: дражнять старого, однак. мене збентежила його дивна, як би спеціальна мужицька мова. Мужики тут так не говорили. Та й підозріло було окання й сухі, білі, не мужицькі руки. – – – і Послухайте, – – – і сказав я, посміхаючись, – – – і а я адже вас десь бачив. Здається, у Питере…Старий незвичайно зніяковів, заерзал на крамниці, але сказав спокійно: – – – і В Питере? . . Нетути, не був я в Питере…Візник ударив себе по стегнах, присів і зареготав голосно, захлинаючись. І не перестаючи сміятися, він увесь час підштовхував мене в бік, говорячи: – – – і Ой, шельма! Ой, умерти зараз, шельма яка! Ой, бреше як. . .Баба сміялася тихо, беззвучно майже – – – і я бачив, як від сміху тремтіли її груди.Старий дивився на візника зі сказом, але мовчав. Я присів поруч зі старим. – – – і Киньте! – – – і сказав я йому. – – – і Ну чого ви, право… Я людина приватний, по своїй справі їду… До чого ви це переді мною – те? Та й що ви боїтеся? Хто вас торкне? Людина ви старий, необразливий. .. Н