Повний зміст Міщанський ухил (Опальні розповіді) Зощенко М. М

Цей випадок остаточно може доканать людини. Василя Тарасовича

Растопыркина, – – – і Васю Растопыркина, цього чистого пролетаря, безпартійного чорт знає з якого року, – – – і викинули давеча із трамвайної площадки.Більш того – – – і мордою його трахнули об трамвайну мідну напівстійку. Він був схопивши за неї двома руками й головою й довго не відчіплювався. А його міліція й обер стрілочник стягали.Стягали його долілиць на прохання мещански настроєних пасажирів.Звичайно, слів ні, одягнений був Василь Тарасович не у фраку. Йому, знаєте, немає часу фраки й манжетки на груди надягати. Він, може, в 5 годин шабашить і відразу додому пре. Він, може, маляр. Він, може, дійсно, як собака брудний їде. Може, фарби й інші предмети йому ллються на костюм під час професії. Може, він від цього морально утомлюється й ходити пішки йому важко.І не може він, через скромну зарплату, автомобілі собі наймати для роз’їздів і приїздів. Йому автомобілі – – – і не по кишені. Йому б на трамваї проїхатися – – – і й то хліб. Ой, до чого дожили, до чого докотилися!А пошабашив Василь Тарасович в 5 годин. В 5 годин він пошабашив, взяв, звичайно, на плечі драбину й ведрышко з остатней фарбою й пішов собі до будинку.Пішов собі до будинку й думає: – – – і Цільний день, думає, лазию по драбинах і різнобарвній фарбі на себе напущаю й не можу идтить пішки. Дай, думає, сяду на трамвай, як утомлений пролетар.Отут, звичайно, зупиняється перед ним трамвай No 6. Василь Тарасович просить, звичайно, одного пасажира потримати в руці ведрышко з остатней фарбою, а сам, звичайно, становит на площадку драбину.Звичайно, слів ні, драбина не була суцільної чистоти – – – і не блищала. І у ведрышко – – – і раз у ньому фарба – – – і не можна свої польты занурювати. І яка дама сунула туди руку – – – і сама, диявол її задави, винувата. Не сунь рук у чужі предмети!Але це все так, із цим ми не сперечаємося: може, Василь Тарасович, дійсно вірно, не за законом надійшов, що із драбиною їхав.Мова – – – іне про це. Мова – – – і про костюм. Непмани, що сидять у трамваї, рішуче збунтувалися раз^ – разів – раз – як – раз саме щодо костюма. – – – і Те – Є, – і говорять, – – – і не можна до нього доторкнутися зовсім, те – є, відбитки бувають.Василь Тарасович резонно відповідає: – – – і Дуже, говорить, то – є, зрозуміло, – – – і раз олійна фарба на оліфі, то відбитки зазавжди трапляються. Було б, говорить, смертельно дивно, еслибы без відбитків.Отут, звичайно, одна нэпманша з кондукторів дзвонить, звичайно, в усі свої дзвінки й вагон зупиняє. Зупиняє вагон і хамський голос просить зійти Василя Тарасовича.Василь Тарасович говорить: – – – і Трамвай для публіки, або публіка для трамвая, – – – і це ж, говорить, розуміти треба. А я, говорить, може, в 5 годин шабашу. Може, я маляр?Отут, звичайно, відбувається сумна сцена з міліцією й обер – стрілочником. І кустаря – пролетаря Василя Тарасовича Растопыркина сымают, як сукинова сина, із трамвайної площадки, мордою зачіпають об напівстійку й висаджують. Ой, до чого докотилися!