Способи відбиття авторського погляду на мир у комедії “Ліс” Островського – Островський Олександр

В “Лесе” Островського, як і в багатьох інших добутках, відбивається авторський погляд на навколишній його мир. Значну роль для подібного обігу між автором і читачем грають ремарки. Багато великих добутків “побудовані на ремарках”, і п’єса “Ліс” не є виключенням. Тепер я хочу розглянути конкретні ремарки в даному добутку й спробувати зрозуміти їх значення

На початку будь – якої п’єси ми зустрінемо опис діючих осіб. Тут автор відзначає основні риси своїх персонажів. У комедії “Ліс” список діючих осіб відкриває Раїса Павлівна Гурмыжская. Островський відзначає її загальний жалобний вид і мимохіть згадує про робочу шухлядку, що вона носить із собою постійно. Далі йде її родичка, Ксенія Данилівна, і вже по ремарках можна догадатися про незавидне положення цієї дівчини в будинку. Наступна потім “зоряна пара” панів Милонова й Бодаева узагальненаі як “багаті сусіди Гурмыжской”. Після цього в списку ми зустрічаємо ім’я Восьмибратова. Він – “купець, що торгує лісом”. А треба сказати, що в даному добутку ліс грає досить цікаву роль. Будучи, з одного боку, вмістищем “темних сил”, з іншого боку – він символізує все живе в маєток Гурмыжской. Таким чином, від людини, що займається його купівлею – продажем, нічого гарного чекати не доводиться. “Петро, його син”. Із цієї ремарки ми практично нічого не довідаємося про Петра. І дійсно, подібно Борисові в “Грозі”, він виконує тут функцію скоріше обстановки, ніж діючої особи. І останній персонаж – це Олексій Сергійович Буланов, “парубок, що не доучився в гімназії”. Так мало слів, а ми можемо вже багато чого припускати в нього характеристиці

Далі йде перша ремарка описового характеру. Подібні пояснення несуть у собі певну символіку, створюють ліричний або ж побутове тло

Велике значення мають ремарки, що описують характери героїв. Тут я зупинюся лише на одному героїні, характеристика якої найбільше повно відбивається в ремарках, – це сама Гурмыжская. Особливо цікаві для її характеристики пояснення, що не ставляться прямо до неї, а характеризующие поводження героїв, з якими вона вступає в розмови. Наприклад, її діалог з Аксюшей. У всю його тривалість дівчина відповідає, “потупя ока, тихо”. Сама Гурмыжская під час бесіди говорить “зі сміхом”, як би знущаючись з Аксюшей.

Це можна було б розглядати як прості функціональні ремарки, що характеризують взаємини між бідною родичкою і її багатою благодійницею, якби самих героїнь ми сприймали так само. Але хіба не бачимо ми в Гурмыжской якусь “царицю” у цьому обмеженому мирке, її маєток. Вона як какаято чаклунка або Баба Яга, прикриваючись маскою чесноти, творить свої “темні справи”. Наприклад, продає ліс, єдине живе місце, що в її маєтку ще залишилося. Із цього погляду острах Аксюши глянути їй в очі відчувається нами зовсім по – іншому, виникає якесь відчуття марновірного страху

Продовжуючи цю тему, треба сказати й про розмову Гурмыжской з Улитою, її вірною служницею. У той час як остання “таємниче” переказує їй новини, Гурмыжская “дивиться їй в очі”, намагаючись вивідати, чи не сховала та чого. У такому аспекті ці ремарки можна вже віднести й до характеристик, і до пояснень, що створюють певне “настрій” добутку. На прикладі розмови Гурмыжской з Улитою можна показати й ще один цікавий момент, відбитий у ремарках. Як уже було сказано, Гурмыжская тільки причиняється доброчесної, але адже не вона одна. Всі мешканці її будинку, включаючи Милонова й Бодаева, грають ролі, і ця театральність їхнього поводження передана в ремарках. У вищезгаданій бесіді героїні постійно роблять жести, що пояснюють, руками, про що зазначено в ремарках, говорять із “жаром”. Для того щоб підкреслити ненатуральність всіх цих людей, уводиться в добуток і Нещасливців. В одній з ремарок навіть говориться про те, що його висловлення взяте із Шиллера. І подібним чином як би ставиться під сумнів правдивість мов всіх там присутніх, тим більше що ніхто з них не догадався про приналежність цих слів п’єсі “Розбійники”.

И останні ремарки, які мені б хотілося розглянути у своєму творі, – це пояснення до розмови про купівлю – продажу лісу між Гурмыжской і Восьмибратовым. У їхній розмові аж два рази зустрічається ремарка: “мовчання”. Навіщо вона тут? Для посилення пафосу, для залучення уваги. Але до чого? Звичайна розмова, подумаєш, ліс. І тут знову ж приходить на розум думка про єдиний у цьому “мертвому царстві” живому куточку, від якого поспішає позбутися його господарка, не вміючи зберегти. І знову ж зміст ремарок здобуває більше високе значення. Це вже не чисто функціональні пояснення, а своєрідний “знак оклику”.

Можна було б поговорити й про чисто функціональні ремарки, але в цьому випадку це здається мені не настільки вуж необхідним

Закінчуючи свій Твір, я думаю, мені варто відзначити, що мене не перестає дивувати різноманіття й величезний словниковий запас автора, що багато письменників використовують у своїх добутках. Сюди ж, безперечно, ставляться й ремарки