Родовідне дерево – твору по російській мові

Здавна прийшло до нас повір’я про те, що життя всіх людей на Землі – минулих і сучасних поколінь – утворює велетенське Дерево Роду. Усім нам відомо також біблійне сказання про те, як створив Господь перших людей на землі. Наші предки вірили, що Дерево людського роду також початок розростатися від перших людей – Адама й Евы. Вони стали його першим росточком. І так само, як з маленької стеблинки починає рости деревце в лісі, так і Дерево людського роду стає все більшим і більшим. Адже з народженням кожної нової людини на ньому додаються й нові гілочки

У нашім загальному людському родовідному дереві першими росточками стали спочатку діти, а потім онуки Адама й Евы, правнуки й праправнуки. Так і доросло це дерево до нашого часу. Отже, якщо вірити цій легенді, то можна вважати, що кожний з нас є далеким – предалеким нащадком Адама й Евы, які й почали людський рід. Велике й могутнє тепер це дерево. Немає такого народу або роду, який би не мав на Дереві Роду своєї галузі або гілочки. Свій маленький листочок на ньому має кожний з нас. Напевно, сьогодні дуже важко було б зобразити дерево всього роду людського так, що згадати на ньому всіх людей, всі покоління

Але древо своєї родини, роду, можна створити. Завдяки йому ми збережемо пам’ять про своїх предків, довідаємося більше про покоління, які жили до нас

Широке й крислате дерево в того роду, де таку пам’ять здавна поважають, де з покоління в покоління передаються сімейні реліквії, розповіді про життя й учинки дідів і прадідів, старі, пожовтілі від часу, фотознімки. Такі речі мають особливе значення. Всі вони – свідки існування людини

Є народне вираження: пам’ятати до сьомого коліна. Коліно – це одне покоління роду. Об той, хто пам’ятає про своїх предків до сьомого коліна, можна сказати, що він знає свій рід дуже добре. Адже кожна людина – це перше коліно, його батьки – друге коліно, дідусі й бабусі – третє коліно, прадіди й прабаби – четверте… Знати рід до сьомого коліна, виходить, знати далеких своїх предків, з яких починається родовідне дерево

Коштує кожному з нас поглибитися в історичну пам’ять своєї родини, щоб зрозуміти – древо роду крислате й велике. У ньому поєднуються представники різних родин, переплітаються живими галузями, щоб продовжити свій рід

Нова родина створюється, коли зустрічаються й одружуються двоє людей. Так поєднуються в одній галузі двох різних родин зі своїми традиціями, звичками, пам’яттю про своїх предків. Потім народжуються діти. Вони стають новими гілочками на загальної галузях двох пологів

Досліджувати дерево свого роду дуже цікаво. Адже більше довідаєшся про те, чим займалися твої предки, як жили, скільки дітей мали, які вчинки здійснювали, як їх кликали

Найчастіше зображують дерево роду або родини у вигляді дуба. Це також не випадково. Про те, що дуб – всім деревам дерево, різні народи знали із глибокої давнини. Первісні племена вірили, що саме на дубі живуть найсильніші їхні боги – володарі неба, дощу, грому, блискавки. У греків дуб уважався священним деревом Зевса, у римлян – Юпітера. Наші предки – слов’яни не сумнівалися, що дуб – це дерево бога грому Перуна, якому приносили жертву саме кдубу.

Залишилися письмові свідчення давніх істориків про те, що на острові Хортиця ріс величезний дуб, якому поклонялися й приносили жертви жителі України – Русі. Отож з далекої стародавності дуб – ознака сили, святості, найвищої пошани. З народних переказів і легенд також можна довідатися, що дуб взагалі вважається священним деревом слов’ян, що дає силу, мудрість, уважається опорою всього миру. І так само, як старі дуби бережуть пам’ять про минуле, так і древо роду теж оберігає її, стає опорою для виховання в пошані до прадідів минулих поколінь

На кожному родовідному дереві, що ще іноді називають генеалогічним, можна прочитати не тільки долю однієї родини, а справжню книгу життя, історію цілих націй. Тому що кожна родина – це часточка суспільства, що відображає всі процеси, які в ньому відбуваються

На жаль, були часи, коли до пам’яті роду ставилися не шанобливо в нашій країні. Тому сьогодні багато хто не знає й не пам’ятає ні імен своїх прадідів і прабабів, ні того, як вони жили, ким були. Чимало гірких віх нашої історії також позначилися на родоводів древах родин України. Одним довелося пережити втрату близьких у часи сталінських репресій. В інших викосив рідних голод 1932 – 1933 років. Для третіх гірким часом втрат стала війна. Коли траплялося таке лихо, гинули люди, щораз засихали гілочки на родовідних деревах. Не могли вони дати більше зелених паростків, які б розросталися й розросталися, робили дерево більше багатим і більше сильним

Сьогодні є люди, які вважають модн і престижним розповідати з екранів телевізорів про своїх чотириногих друзів. Вони гордо демонструють документи про родовідну свою кішку або собаку, хизуються цим. Це, звичайно, їхня справа. Але про те, що ми «люди, не собаки» писав ще Тарас Шевченко. І в першу чергу пишатися ми повинні власним родом, родиною, країною