Казки Щедріна – Салтыков – Щедрін Михайло

М. Е. Салтиков – Щедрін – один з найбільших російських сатириків, що бичував самодержавство, кріпосництво, а після реформи 1861 року – пережитки кріпосного права, що вкоренилися в психології людей

Творчість Щедріна пов’язане із традиціями його геніальних попередників: Пушкіна (“Історія села Горюхина”) і Гоголя (“Мертві душі”). Але сатира Щедріна гостріше й нещадніше. В усій красі розкрився талант Щедріна – Викривача в його казках. Казки з’явилися своєрідним підсумком, синтезом ідейно – творчих шукань сатирика. З фольклором вони зв’язані не тільки наявністю певних усно – поетичних деталей і образів, у них виражене народне світорозуміння. У казках Щедрін розкриває тему експлуатації, дає нищівну критику дворян, чиновників – всіх тих, хто живе народною працею

В “Повісті про те, як один мужик двох генералів прокормив” Щедрін викриває паразитизм двох колишніх великих чиновників, що потрапили на острів. Це генерали – дармоїди, що не принесли ніякої користі державі, все життя прослужившие в реєстратурі, що потім скасували “через непотрібність”.

Генерали ні на що не здатно, нічого не вміють робити, уважають, що “булки в тім самому виді народяться, як… їх ранком до кофею подають”. Вони ледве не з’їдають один одного, хоча навкруги маса плодів, риби, дичини. Вони вмерли б з голоду, якби поруч не виявилося мужика. Анітрошки не сумніваючись у своєму праві експлуатувати чужа праця, генерали змушують мужика на них працювати. І от знову генерали ситі, до них вертається колишня самовпевненість і самовдоволення. “От як воно добре бути генералами – ніде не пропадеш!” – думають вони. У Петербурзі генерали “грошей загребли”, а мужикові вислали “чарку горілки так п’ятак срібла: веселися, мужичина!»

Співчуваючи пригнобленому народу, Щедрін виступає проти самодержавства і його слуг. Царя, міністрів і губернаторів висміює казка “Ведмідь на воєводстві”. У ній показані троє Топтыгиных, що послідовно поміняли один одного на воєводстві, кудаони були послані левом, щоб “утихомирити внутрішніх супостатів”. Перші два Топтыгина займалися різного роду «лиходійствами”: один – дрібними, “срамными” (“чижика з’їв”), іншої – великими, “блискучими” (задер у селянина коня, корову, свиню й пару овець, але збіглися мужики й убили його). Третій Топтыгин не жадав “кровопролитиев”. Навчений досвідом історії, він діяв обережно й повів ліберальну політику. Багато років одержував від трудівників поросят, курей, мед, але зрештою лопнуло терпіння мужиків, і вони розправилися з “воєводою”. Це вже стихійний вибух невдоволення селян проти гнобителів. Щедрін показує, що причина нещасть народних – у зловживанні владою, у самому характері самодержавної системи. Аэто виходить, що порятунок народу – у скиненні царату. Така основна ідея казки

У казці ” Орел – Меценат” Щедрін викриває діяльність самодержавства в області освіти. Орел – цар птахів – вирішив “завести” при дворі науки й мистецтва. Однак орлові незабаром набридло грати роль мецената: він знищив солов’я – поета, надяг кайдани на вченого дятла й заточив його в дупло, розорив ворон. Почалися “розшуки, наслідки, судбища”, наступив “морок неуцтва”. Письменник показав у цій казці несумісність царату з наукою, освітою й мистецтвом, зробив висновок, що “орли для освіти шкідливі”.

Щедрін висміює й обивателів. Цій темі присвячена казка про премудрого піскаря. Піскар все життя думав про те, як би його не з’їла щука, тому сто років просидів він у своїй норі, подалі від небезпеки. Піскар “жив – тремтів і вмирав – тремтів”. А вмираючи, подумав: чого ж заради все життя він тремтів і ховався? Які були в нього радості? Кого він утішив? Хто про його існування згадає? “Неправильно думають ті, які думають, що лише ті піскарі можуть уважатися гідними громадянами, які, збожеволівши від страху, сидять у норах і тремтять. Ні, це не громадяни, а щонайменше марні піскарі. Нікому від них ні тепло, ні холодно… живуть, даром місце займають”, – звертається автор кчитателю.

У своїх казках Салтиков – Щедрін показує, що народ талановитий. Мужик з казки про два генералів кмітливий, у нього золоті руки: він і сільце змайструвало “із власних волось”, і ” чудо – корабель” побудував. Народ піддавався гніту, його життя – нескінченна важка праця, і письменникові гірко, що він своїми руками в’є мотузку, що накинули йому на шию. Щедрін призиває народ задуматися над своєю долею, об’єднатися в боротьбі за перебудову несправедливого миру

Свою творчу манеру Салтиков – Щедрін називав езопова, кожна казка має підтекст, у ній діють комічні персонажі й образи – символи

Своєрідність казок Щедріна ще й у тім, що в них реальне переплітається з фантастичним, тим самим створюючи комічний ефект. На казковому острові генерали знаходять відому реакційну газету “Московські відомості”. Від незвичайного острова недалеко до Петербурга, до Великої Піддячої. У життя казкових риб і звірів письменник уводить деталі з життя людей: піскар “платня не одержує й прислуги не тримає”, мріє виграти двісті тисяч

Улюблені прийоми автора – гіпербола й гротеск. І спритність мужика, і неуцтво генералів надзвичайно перебільшені. Умілий мужик варить суп у пригорщі. Дурні генерали не знають, що булки з борошна печуть. Голодний генерал проковтує орден свого приятеля

У казках Щедріна немає випадкових подробиць і зайвих слів, а герої розкриваються в діях і словах. Письменник звертає увагу на смішні сторони зображуваного. Досить згадати, що генерали були в нічних сорочках, а на шиях у них висіло по ордені. У казках Щедріна видний зв’язок з народною творчістю (” жив – був піскар», ” мед – пиво пив, по вусах текло, а в рот не потрапило”, “ні в казці сказати, ні пером описати”). Однак поряд з казковими вираженнями ми зустрічаємо книжкові слова, зовсім нехарактерні для народних казок: “життям жертвувати”, “піскар життєвий процес завершує”. Відчувається алегоричний зміст добутків

У казках Щедріна відбилися і його ненависть до тих, хто живе за рахунок трудящих, і його віра в торжество розуму й справедливості

Казки ці – чудовий художній пам’ятник минулої епохи. Багато образів стали загальними, позначаючи соціальні явища росіянці й світової дійсності