Вищі цінності для Максима Гіркого – Горький Максим

У своїх ранніх творах Горький з’являється перед нами як щирий романтик. Романтизм припускає твердження виняткової особистості, що виступає на протиборство з миром один на один, що пред’являє навколишні виняткові вимоги. Він відкидає суспільство, уважаючи себе вище його, і приречений на самітність. Тому він знаходить спілкування лише зі стихіями, з морями, океанами, горами (такі, наприклад, романтичні добутки А. С. Пушкіна, М. Ю. Лермонтова).

И система романтичних цінностей відрізняється від традиційної. Так, для раннього Горького дуже характерний мотив волі, у різному її розумінні. Баба Изергиль у молодості почитала за волю можливість іти, куди вздумается, жити там, де їй хочеться, бути з тим, хто їй сподобався. І не каятися у вчиненому, іти далі, не обертаючись. “Я була щаслива на це: ніколи не зустрічалася більше з тими, котрих колись любила. Це негарні зустрічі, однаково як би з небіжчиками”. Тобто для неї ще існує таке розуміння волі, як воля від прихильностей. Изергиль утекла від турка з його сином, але пізніше без найменшої жалості говорить: “Хлопчик? Він умер, хлопчик. Від туги за будинком або від любові”.

В “Пісні про Сокола” ми можемо бачити, що Горький прославляв незалежність, можливість жити й надходити по своєму бажанню: “Я славно пожив!.. Я знаю щастя!.. Я хоробро бився!.. Я бачив небо!..”. Відірватися хоч на мінуту від землі, віддати життя за одну битву, але вийти переможцем – от цінності Сокола, це хоробрість, уміння жити заради однієї, але яркою мінути

Щоб так жити, потрібно бути, безумовно, хороброю людиною. “Шаленості хоробрих поїсти ми славу!..” – так викликує Горький. Але при цьому не можна не бути сильним. Це легко довести на прикладі Данко. Невже він зміг би допомогти людям, вирвати своє серце, щоб освітити ним дорогу, не маючи на це сил?! Немає! “У його очах світилося багато сили”. Та й саме його плем’я нізащо б не дійшло до своєї заповітної мети, не володій вони достатньою мужністю й сміливістю. Справжній романтичний герой повинен дерзати, не жалуючи себе, він повинен служити людям, віддаючись їм цілком, приносити користь. “Що зроблю я для людей?! – сильніше грому крикнув Данко”. Для нього нестерпна думка, що він не діє, він бачить своє призначення в служінні людям, нехай навіть і не цінують його.

Данко виконав свій борг, і його ім’я не забуте нащадками. Адже пам’ять нащадків – це не менш важливий принцип романтичного існування, герой всіма силами прагне “відзначитися” в історії. Ранній Горький бачив у цьому мету своєї творчості, інакше життя було б безглузде: “У житті…завжди є місце подвигам… кабы люди розуміли життя, кожний захотів би залишити після себе свою тінь у ній. І тоді життя не пожирало б людей безвісти…”. У наявності якесь протистояння романтичної натури навколишньому світу, людина проти природи, проти історії. Життя потрібно прожити яскраво, гідно, і тоді можна вважати, що ти виконав своєї призначення

Варто також помітити, що Горький дуже часто згадує про те, що його герої гарні й молоді (у ту пору, про яку вони розповідають). Краса й молодість теж як би стають їхнім достоїнством, їх “заслугою”. Гарна й горда юна Изергиль, з легкістю покорявшая серця й з тією же легкістю їх що залишала. Макар Чудра розповідає про красеня цигани Лойко Забарі і його улюбленої чудової Радде. Краса, молодість і гордість змішуються воєдино, не мислячись уже окремо. Горда краса, гарна молодість… Оригінально змішуються в Горького два протилежних поняття – вищий ступінь любові до людей (Данко) і абсолютний індивідуалізм, байдужість до інших (Ларра). Композиція цієї розповіді така, що цієї легенди як би обрамляють оповідання баби Изергиль про її власне життя. Вона захоплюється самопожертвою Данко, засуджує індивідуалізм Ларры, але при цьому сама в молодості була дуже схожа сним.

Також трохи парадоксально виглядає в Горького розуміння мудрості як вищої цінності – поряд з піднесенням культу молодості. “Дивилися б за старих часів зірко – там всі відгадки найдуться”. Очевидно, письменник бачив достоїнства й у молодості (її краса), і в старості (її мудрість) і не вважав потрібним вибирати щось одне

Для справжнього романтичного героя співвіднесеність характеру з реальними життєвими обставинами практично немислима. На цій підставі формується основний принцип романтичного художнього миру – романтичний дуалізм (або двоемирие). Всі вищенаведені цінності не сполучаються з реальністю життя, і тому романтик завжди самотній, незадоволений і перебуває в постійному пошуку свого ідеального миру