Образ Кутузова й питання про роль особистості в історії (По романі Толстого «Війна й мир») – Толстої Лев

«Війна й мир» – історичний роман, у якому автором охоплені всі сторони громадського життя XIX століття. У романі діють вигадані Толстим герої – дворяни, селяни, солдати, а також реальні історичні особи – імператор Олександр I, Наполеон Бонапарт, генерал Багратіон, генерал Даву, Аракчеев, Сперанский і, звичайно ж, Михайло Илларионович Кутузов, ясновельможний князь Смоленський і геніальний російський полководець, один з образованнейших людей свого часу. Кутузов у романі – людин неоднозначний. На образ полководця вплинула філософія Толстого, відповідно до якої людиною рухає неминучий фатум. Не людина управляє своєю долею, а доля підкоряє людину своєму закону. Є щось вище – Історія, що робить безпосередній вплив на долі всіх без винятку народів. Ця думка проходить червоною ниткою через весь добуток. Наприкінці роману автор як би підбиває підсумок: «…у цей час… необхідно відмовитися від усвідомиться свободы, що, і визнати залежність, що відчувається не нами,». На думку. Товстого, особистість не має ніякої волі. Усе, що відбувається в реальному світі, відбувається поза бажанням людини, що обумовлено історичними законами й підлегло ім. Саме Історія, доля визначають щирий хід подій, а людина – винтик, машина в їхніх руках. Однак і без цієї людини як особистості не було б історії

Кутузов у романі з’являється вже тоді, коли російська армія відступає. Здано Смоленськ, усюди видні картини руйнування. Ми бачимо головнокомандуючого очами російських солдатів, партизан, очами Андрія Болконского й очами самого Толстого. Для солдатів Кутузов народний герой, що прийшов зупинити відступаючу армію й привести її до перемоги. «Говорять, усім доступний, слава богові. А те з ковбасниками лихо… Тепер, либонь, і росіянином говорити можна буде. А те чорт знає що робили. Усі відступали, усі відступали», – говорить про Кутузова Васько Денисов – один з партизанів. Солдати вірили в Кутузова й схилялися перед ним. Він ні на мінуту не розстається зі своєю армією. Перед важливими боями Кутузов перебуває серед війська, говорить із солдатами на їхній мові. Патріотизм Кутузова – це патріотизм людини, що вірить у міць батьківщини й бойовий дух солдата. Це постійно відчувається його бійцями. Але Кутузов – це не тільки найбільший полководець і стратег свого часу, це насамперед людина, що глибоко переживає невдачі кампанії 1812 року. Таким він з’являється перед нами на початку своєї діяльності на пості полководця. «До чого… до чого довели! – проговорив раптом Кутузов схвильованим голосом, ясно представивши положення, у якому перебувала Росія». І князь Андрій, що перебував поруч із Кутузовим, коли були сказані ці слова, бачить сльози на очах старого. «Вони в мене будуть конину жерти!» – загрожує він французам, і ми розуміємо, що це сказано не просто так, заради дотепу

Так само, як і солдати, дивиться на Кутузова Андрій Болконский. Із цією людиною його зв’язує ще й те, що він друг батька. Кутузов добре був знаком Андрію й раніше. Саме до Михайла Илларионовичу послав служити князя Андрія його батько, у надії, що Кутузов зуміє зберегти сина. Але, відповідно до філософії Толстого, ні Кутузов, ні хто – небудь іншої не здатні змінити того, що призначено людині згори.

Зовсім в іншому ракурсі дивиться на полководця сам Толстой. Кутузов, по його поданнях, не може вплинути ні на окремих людей, ні на хід історії в цілому. У той же час ця людина персоніфікує те Добро, що прийшло з метою перемогти Зло. Зло втілено в Наполеоні, якого Толстой уважав «катом народів». Позерство Наполеона, його самозакоханість і самовпевненість – свідчення помилкового патріотизму. Саме Наполеона, по думці Толстого, Історія обрала для поразки. Кутузов лише не заважає Наполеонові впасти, оскільки, як навчений життєвим досвідом людин, що розуміє й визнає влада долі, знає, що Наполеон приречене. Тому він і чекає того моменту, поки ця людина сам покається у вчиненому й піде. Із цією метою він залишає Москву, тим самим надаючи Наполеонові можливість спокійно все обміркувати й усвідомити безплідність подальшої боротьби

Оскільки історія, доля непереборні, нема чого прагнути до активних дій – думає автор і робить Кутузова виразником своїх ідей. Цим і пояснюється його бездіяльність у романі, що особливо яскраво проявляється перед боєм в Аустерлице. Кутузов має прекрасну диспозицію й переважаючого супротивника сили. Проте він з дивним спокоєм говорить про несприятливий для союзників результаті бою, як про справу вже давно вирішеному й від нього не залежному. «Я думаю, що бій буде програно, і просив передати це государеві», – говорить Кутузов Андрію Болконскому. Той же спокій і безтурботність ми бачимо на засіданні військової ради перед боєм. Він навіть дозволяє собі заснути, говорячи тим самим, що йому вже все известно заздалегідь. Не діючи, Кутузов покладається не тільки на свою життєву мудрість, але й на мудрість усього народу. Всі його вчинки погоджені саме із цією мудрістю, тому багато хто його не розуміють. Згадаємо, як хотів дати генеральний бій Олександр I, як домагався він його від Кутузова. Але такий бій увійшло б у протиріччя із природним ходом подій. Кутузов це розуміє й тому відмовляється від генерального бою

Бородіно як для Толстого, так і для Кутузова є тією битвою, де повинне перемогти Добро, на стороні якого воюють російські війська. Простежимо, як діють два великих полководці в Бородінському бої. Наполеон хвилюється, якщо він і чекає перемоги, те тільки в силу особистої, нічим не обґрунтованої самовпевненості. Він сподівається, що результат вирішать його дії, як стратега й полководця. Зовсім по – іншому поводиться Кутузов. Зовні зовсім спокійний, він не робить на Бородінському полі ніяких розпоряджень. Його участь зводиться тільки до того, щоб погодитися або не погодитися із пропозиціями інших. Кутузов знає, що ця подія буде вирішальної як для росіян, так і для французів. Але якщо для росіян це буде початком далекої перемоги, то для французів – поразки

Лише єдиний раз Кутузов протиставив себе волі всіх інших – на раді у Филях, коли він вирішив залишити Москву й тим самим виграв війну

Таким чином, Толстой нам показав Кутузова у всій його величі і як полководця, і як людини. Кутузов не тільки досвідчений полководець, патріот, розумна й чуйна людина, вона особистість, здатна відчути й зрозуміти природний хід подій. З’єднуючи в собі життєву мудрість і діючи відповідно до неминучого ходу історії, він виграв війну