Про поетів, що не воювали, – твору ЕГЭ 2014 по російській мові

Мабуть, ще не одне покоління Росії буде звертатися до теми Великої Вітчизняної війни. По – своєму трактує її відомий письменник і публіцист, редактор “Літературної газети” Юрій Поляків. Він у своєму есе міркує над питанням, чому поети, що народилися після Великої Вітчизняної війни, обов’язково пишуть оней.

Літературознавча проблема, що піднімається автором, на мій погляд, є моральною. Не писати про те, що пережили в ті роки твої прадіди або діди в країні, де по – колишньому горять смолоскипи Вічного вогню, де 9 травня всі громадяни прагнуть одержати Георгіївську стрічечку, символ Перемоги, поетові аморально.

Автор, намагаючись розібратися в цьому явищі, прагненні кожного поета писати про священну війну, знаходить відповідь на своє питання. Пишуть вони, на думку Юрія Полякова, тому що пережили “біль співвітчизника”, перейнялися тим горем і жалем, тим щастям і гордістю, які дотепер випробовують всі громадяни Росії

Я розділяю точку зору Юрія Полякова. Дійсно, як поетові не писати про війну, у якій наш народ виявив зразки героїзму, коли стільки зроблено суспільством, щоб зберегти в пам’яті поколінь ті страшні, трагічні, але й радісні дні

Вистачило голосу хлопчиськам, які “очами своєї душі” побачили війну, сказати про неї й навіть заглянути в майбутнє. Від імені післявоєнного покоління, може, занадто самовпевнено, скаже московський поет Олег Дмитрієв:

Не корите мене, поети,

Воевавшие на війні,

За мої молоді лети,

Хіба ж це кривдно мені?

Вірно, пороху не понюхав,

Не досяг того, не доріс

Під кинджальним – не повз на череві,

Під звичайним – не тупотів врост.

И відповім я дуже мало

На пред’явлений вами рахунок:

Там, де ваша не пропадала,

Там і наша не пропаде

Вісімдесят три «невоевавших» поети склали своїми віршами “Книгу мужності й уболівай”, книгу хрестоматійного характеру, видану барвисто столичним видавництвом

Яскравим прикладом лірики поета, що належить до ” покоління, що невоювало,” є творчість B. C. Висоцького. Він так правдиво писав про колишні бої, що одержував листи від фронтовиків, де приводилися конкретні факти з їх «спільної» бойового життя. І як не повірити було читачеві ніколи що не воював Висоцькому, якщо кожний його рядок про війну, немов просочена знанням бойового будня:

Мені цей бій не забути дарма,

Смертю просочений повітря,

А с небокраю безшумним дощем

Падали зірки