Поет і письменник Пастернак – Пастернак Борис

У цей час вірші й проза Бориса Пастернаку друкуються масовими тиражами, про які автор не міг і мріяти. Його читають, про нього багато говорять і пишуть. Але при житті Пастернак бачило саме різне відношення до своєї творчості. Йому випало, як і сотням інших людей, народитися в надзвичайно складний, жорстокий і брехливий час

Доля його, так само як і доля багатьох поетів цього покоління, складалася дуже важко. Йому довелося пережити зльоти й падіння, перемоги й поразки. Тому, для Пастернаку творчість стала порятунком і виходом, може бути, навіть втечею від його радянської дійсності, що оточувала, – незважаючи на те що ця дійсність знайшла своє відбиття в його віршах і прозі

Пастернак завжди підкреслював необхідність безперервної напруженої роботи серця й розуму для кожної творчої людини:

Не спи, не спи, працюй,

Не переривай праці,

Не спи, борися із дрімотою,

Як льотчик, як зірка

Не спи, не спи, художник,

Не віддавайся сну

Ти – часу заручник

У вічності вплену.

В 1913 році в створеному декількома молодими людьми видавництві “Лірика” на засадах складчини вийшов альманах, у якому надруковані п’ять його віршів. Першим з них Пастернак незмінно потім відкривав свої збірники:

Лютий. Дістати чорнила й плакати

Писати про лютий ридма,

Поки гуркітлива сльота

Весною черною горить

За це літо він написав вірші першої своєї книги, і до нового, 1914 року, вона вийшла в тім же виданні за назвою “Близнець у хмарах”. До кінця 1916 року вийшла у світло друга книга віршів Пастернаку “Поверх бар’єрів”. Довідавшись про лютневу революцію, Пастернак повернувся в Москву. Написана революційним летом 1917 року книга лірики “Сестра моя – життя” поставила Пастернаку в ряд перших літературних імен того часу

Творчий підйом 1917 – 1918 років дав можливість як би по інерції написати наступну книгу віршів – “Теми й варіації”, але ця книга, усталивши його ім’я, однак, означала для автора щиросердечний спад, стала для нього невдоволення собою

Поступово Пастернак звикається з думкою, що в такі часи лірична поезія стає аморальної й поет може існувати, лише усвідомлюючи свій борг, жертвуючи своєю прижиттєвою долею, часом заради вічного:

Ми були людьми. Ми епохи

Нас збило, і мчить у каравані,

Як тундру під тендера подихи

И поршнів і шпал…

Пастернак звертається до історичних сюжетів революції 1905 року, до легендарної фігури лейтенанта Шмидта. З’являється поема “Лейтенант Шмидт”. Вірші, присвячені людям, чиї долі тоді стикалися з долею поета й були йому небайдужі (Брюсову, Ахматовій, Цветаевой, Мейерхольду), разом з деякими іншими, написаними в це десятиліття, Пастернак об’єднав з ранніми збірниками й склав збірник “Поверх бар’єрів”. Підсумковими роботами цього часу стали поеми “Спекторский” і “Охоронна грамота”, у яких Пастернак виклав свої погляди на внутрішню суть мистецтва і його значення в історії людського суспільства

З початку 30 – х років Пастернак брав активну участь у Союзі письменників і виступив з мовою на першому його з’їзді. У цей час про нього багато писали, він сподівався бути суспільно корисним. З осені 1936 року тон печатки стосовно Пастернаку різко перемінився. “Поїзд пішов. Насип чорна. Де я дорогу потемки роздобуду?” – пише він

Далі випливають 40е. Радість перемоги у війні відроджувала надії на довгоочікуване відновлення суспільства. На жаль! – радісні передвістя волі виявилися помилковими. Але й у їхньому світлі Пастернак почало писати роман “Доктор Живаго”, робота над яким зайняла ціле десятиліття. Однак К. Симонов, редактор “Нового миру”, відмовився друкувати роман. Його видання на батьківщині було заборонено більше 30 літ

“Доктор Живаго” – дивна річ, страшно хвора (з наголос “м” на “про”), пронизлива й більша. Більша – не в змісті обсягу, але по охопленню життя, часу, почуття. Разюче, що в цьому романі Пастернак, що все – таки, на мій погляд, у першу чергу поет, їм залишається – відчуття, що текст живе по внутрішніх поетичних законах

Пастернак був людиною, що гостро відчуває протиріччя життя – як зовнішні, соціальні, так і внутрішні, духовні, і це надає його творчості ту ледь чутну, тонку гіркоту, властиву як поезії, так і прозі. Думаю, що згодом творчість Пастернаку не застаріє, але, навпроти, буде лише знаходити нових своїх читачів