Повний зміст Дівчинка із сірниками Андерсен Г. – Х

Як холодно було в цей вечір! Ішов сніг, і сутінки згущалися. А вечір був останній у році – переддень Нового року. У цю холодну й темну пору по вулицях брела маленька убожіючи дівчинка з непокритою головою й боса. Правда, з будинку вона вийшла взута, але чи багато було пуття у величезних старих туфлях? Туфлі ці колись носила її мати – от які вони були більші, – і дівчинка втратила їх сьогодні, коли кинулася бігти через дорогу, злякавшись двох карет, які мчалися щодуху. Однієї туфлі вона так і не знайшла, іншу потяг якийсь хлопчисько, заявивши, що з її вийде відмінна колиска для його майбутніх хлопців. От дівчинка й брела тепер босоніж, і ніжки її почервоніли й посиніли від холоду. У кишені її старенького фартуха лежало кілька пачок сірчаних сірників, і одну пачку вона тримала в руці. За весь цей день вона не продала ні однієї сірники, і їй не подали ні гроша. Вона брела голодна й змерзла й так змучилася, бедняжка! Сніжинки сідали на її довгі біляві локони, що красиво розсипалися по плечах, але вона, право ж, і не підозрювала про те, що вони гарні. Із всіх вікон лилося світло, на вулиці смачно пахнуло смаженим гусаком – адже був переддень Нового року. От про що вона думала! Нарешті дівчинка знайшла куточок за виступом будинку. Отут вона сіла й скулилася, піджавши під себе ніжки. Але їй стало ще холодніше, а повернутися додому вона не сміла: їй адже не вдалося продати ні однієї сірники, вона не виручила ні гроша, а вона знала, що за це батько приб’є її; до того ж, думала вона, будинку теж холодно; вони живуть на горищі, де гуляє вітер, хоча самі більші щілини в стінах і заткнуті соломою й ганчірками. Рученяти її зовсім закоцюбнули. Ах, як би їх зігрів вогник маленького сірника! Якби тільки вона посмітила витягтися сірник, чиркнути нею об стіну й погріти пальці! Дівчинка робко витягнула один сірник і… чирк! Як сірник спалахнув, як яскраво вона зайнялася! Дівчинка прикрила її рукою, і сірник став горіти рівним світлим полум’ям, точно крихітна свечечка. Дивна свічка! Дівчинці почудилось, начебто вона сидить перед великою залізною піччю із блискучими мідними кульками й заслінками. Як славно палає в ній вогонь, яким теплом від нього віє! Але що це? Дівчинка простягнула ноги до вогню, щоб погріти їх, – і раптом… полум’я згасло, грубка зникла, а в руці в дівчинки залишився обгорілий сірник. Вона чиркнула ще одним сірником, сірник зайнялася, засвітилася, і коли її відблиск упав на стіну, стіна стала прозорої, як серпанок. Дівчинка побачила перед собою кімнату, а в пий стіл, покритий білосніжною скатертиною й заставлений дорогою порцеляною; на столі, поширюючи чудесний аромат, стояло блюдо зі смаженим гусаком, начиненим чорносливом і яблуками! І всього чудеснее було те, що гусак раптом зстрибнув зі стола й, як був, з вилкою й ножем у спині, вперевалку зашкутильгав по підлозі. Він ішов прямо до бідної дівчинки, але… сірник згас, і перед бедняжкой знову встала непроникна, холодна, сира стіна. Дівчинка запалила ще один сірник. Тепер вона сиділа перед розкішною різдвяною ялинкою. Ця ялинка була набагато вище й ошатніше тої, котру дівчинка побачила у святвечір, підійшовши до будинку одного багатого купця й заглянувши у вікно. Тисячі свіч горіли на її зелених гілках, а різнобарвні картинки, якими прикрашають вітрини магазинів, дивилися на дівчинку. Крихітка простягнула до них руки, але… сірник згас. Вогники стали йти усе вище й вище й незабаром перетворилися в ясні зірочки. Одна з них покотилася по небу, залишивши за собою довгий вогненний слід. "Хтось умер", – подумала дівчинка, тому що її недавно померла стара бабуся, що одна в усьому світі любила її, не раз говорила їй: "Коли впаде зірочка, чиясь душа відлітає до бога". Дівчинка знову чиркнула об стіну сірником і, коли всі навколо освітилося, побачила в цьому сяйві свою стареньку бабусю, таку тиху й прояснену, таку добру й ласкаву. – Бабуся, – викликнула дівчинка, – візьми, візьми мене до себе! Я знаю, що ти підеш, коли згасне сірник, зникнеш, як тепла грубка, як смачний смажений гусак і чудесна більша ялинка! І вона квапливо чиркнула всіма сірниками, що залишилися в пачці, – от як їй хотілося удержати бабусю! І сірника спалахнули так сліпуче, що стало світліше, ніж удень. Бабуся при житті ніколи не була такий гарної, такий величною. Вона взяла дівчинку на руки, і, осяяні світлом і радістю, обидві вони піднеслися високо – туди, де немає ні голоду, ні холоду, ні страху, – вони піднеслися до бога. Морозним ранком за виступом удома знайшли дівчинку: на щічках її грав рум’янець, на губах – п