Аналіз вірша Пушкіна « чиБроджу я уздовж вулиць шумних…» – Пушкін А. З

А. С.Пушкін зачіпав у своїй творчості різноманітні теми: волелюбності, призначення поезії й змила життя поета, дружби й любові. Не мала частка його віршів присвячена філософській проблематиці. Цією темою пронизана елегія ” чиБроджу я уздовж вулиць шумних…”, написана в 1829 році, у цей період автором створено чимало реалістичних ліричних добутків

У даному вірші Пушкін замислюється над тлінністю життя, сам жанр вірша – елегія – задає смутний тон оповідання. Ліричний герой міркує над життям, своїм місцем у цьому світі, а оповідання відбувається у формі монологу, про це свідчать дієслова, які автор уживає в першій особі єдиної особи

Він протиставляє радість і веселощі “вулиць шумних” “дубу відокремленому”. І образ цього дуба – це символ вічності природи й божественності походження як природи, так і людини. Однак цей дуб переживе ліричного героя, як пережив уже не однієї людини, автор підкреслює вічність природи й тлінність людського життя

Незважаючи на смутні роздуми, сам автор називає свій смуток світлої, у вірші виникає образ дитини, що, однак, не радує ліричного героя, він лише навіває думки про те, що в цієї дитини ще все життя спереду, тоді як його століття можливо вже полічене. Проте, ця дитина – це символ наступності життя, її русі й це і є зміст усього буття

Головне питання, що турбує героя: де ж він зустріне свою смерть і коли? Блукаючи по вулицях, меж “багатолюдних храмів”, він намагається вгадати знаки, які йому посилає доля й довідатися майбутнє, як же він умре й де буде похований. Як сам помічає автор, тілу однаково де жевріти, однак йому хотілося б бути похованим на батьківщині

Цей вірш дуже особисте, автор писав про себе, своїх таємних смутних думах, цей вірш можна назвати духівницею Пушкіна, і хоча наприкінці він і називає природу “байдужої” і весь вірш наповнений зневірою, закінчення виявляється світл і життєстверджуючим – буде младая життя грати, а природа “сіяти”.