Короткий зміст Радості й прикрості знаменитої Молль Флендерс Дефо Д – Часть 1

У побуті цей твір Дефо називають коротко: «Молль Флендерс», а з підзаголовком назва ще длиннее: «(…), що була дванадцять років утриманкою, п’ять разів замужем, дванадцять років злодійкою, вісім років засланки у Віргінії, але під кінець життя розбагатіла».

Ґрунтуючись на тім, що історія її життя «написана» героїнею в 1683 р. (як завжди, оповідання в Дефо ведеться від першої особи, а сам він ховається за маскою «видавця») і що самої їй у ту пору повинне бути сімдесят або сімдесят один рік, визначаємо дату її народження: близько 1613 р. Молль народилася у в’язниці, у Ныогете; вагітна нею злодійка домоглася зм’якшення вироку й після народження дочки була заслана в колонію, а шестимісячну дівчинку віддали на піклування «якійсь родичці». Який був цей нагляд, можна догадатися: уже в три роки вона скитается «із циганами», відстає від них, і міські влада Колчестера визначають її до жінки, що ніколи знала кращі часи. Та навчає сиріт читанню й шиттю, прищеплює їм гарні манери. Працьовита й тямуща дівчинка рано (їй вісім років) усвідомить принизливість уготованной їй участи прислуги в чужих людей і повідомляє про своє бажання стати «пані». Недурна дитина розуміє це так: бути самої собі господаркою – «власною працею заробляти на хліб». На незвичайну «пані» приходять подивитися дружина мера з дочками та інші розчулені городянки. Їй дають роботу, дарують гроші; вона гостює в гарному будинку.

Умирає стара вихователька, спадкоємиця – дочка виставляє дівчинку на вулицю, привласнивши її гроші (потім вона їх поверне), і чотирнадцятилітню Молль бере до себе «добра теперішня пані», у якої вона гостювала. Тут вона прожила до сімнадцяти років. Положення її не зовсім зрозуміло, обов’язку по будинку не визначені – швидше за все, вона подружка дочок, названа сестра, «вихованка». Здатна, перейнятлива дівчина незабаром не уступає панянкам у танцях і грі на клавикордах і спінеті, жваво говорить французькою мовою, а співає навіть краще їх. Природа не обійшла її своїми дарунками – вона гарна й добре складена. Останнє зіграє фатальну роль у житті «мисс Бетті» (Элизабет? – ми так і не довідаємося її теперішнього ім’я), як кличуть неї в будинку, оскільки в сім’ї, крім дівчинок, ростуть двоє синів. Старший, «великий веселун» і вже досвідчений дамський догідник, непомірними похвалами її красі кружляє голову дівчині, лестить її марнославству, звеличуючись перед сестрами її достоїнства. Уражені «панянки» настроюються проти її. Тим часом старший брат (він так і залишиться безіменним) обіцянками женитися й щедрими подарунками домагається «так званої вищої прихильності». Зрозуміло, одруження він обіцяє, «як тільки вступить у володіння своїм майном», і, може бути, що щиро полюбила його героїня ще довго задовольнялася б очікуванням (хоча більше ці обіцянки не повторювалися), не закохайся в неї молодший брат, Робін. Цей нехитрий і простий лякаючи матір і сестер, він не приховує своїх почуттів, а в «мисс Бетті» чесно просить руки й серця – його не бентежить, що вона безприданниця, Уважаючи себе дружиною його старшого брата, та відмовляє Робіну й у розпачі (щасливий шанс упущений) призиває до рішучого пояснення свого коханця – чоловіка. А той начебто б і не відмовляється від своїх обіцянок, але, тверезо оцінюючи реальність («мій батько здоровий і міцний»), радить їй прийняти речення брата, внести мир у сім’ю. Вражена віроломством улюбленого, дівчина занедужує гарячкою, із працею поправляється й зрештою погоджується на шлюб з Робіним. Старший брат, з легким серцем засудивши «нерозсудливість молодості», відкуповується від улюбленої п’ятьмастами фунтами. Явні риси майбутнього психологічного роману проступають в описі обставин цього заміжжя: лежачи із чоловіком, вона завжди представляла себе в объятьях його брата, тим часом Робін – славна людина й зовсім не заслужив смерті п’ять років через із волі автора; на жаль, із приводу його кончини вдова не проливала сліз.

Двох дітей від цього шлюбу новоспечена вдовиця залишає у свекрухи, живе безбідно, має шанувальників, але «дотримує» себе, поставивши метою «тільки шлюб, і притім вигідний». Вона встигла оцінити, що значить бути «пані» у розхожому змісті цього слова, її претензії зросли: «якщо вже купець, то нехай буде схожий на пана». І такий перебуває. Ледар і марнотрат, він менше ніж за рік спускає їхній невеликий стан, терпить банкрутство й біжить у Францію, надавши дружині ховатися від кредиторів. Народжений у них дитина вмерла. Солом’яна вдова перебирається в Минт (лондонський квартал, де вкривалися від поліції неспроможні боржники). Вона бере інше ім’я й із цього часу називається «миссис Флендерс». Положення її незавидно: без друзів, без єдиного родича, з невеликим, що стрімко тане станом. Втім, друга вона незабаром знаходить, хитромудрою інтригою пособив одному бідоласі роздобути в чоловіки надто розбірливого капітана. Бдагодарная товарка розпускає слухи про багату «кузині», і незабаром Молль із купи набіглих шанувальників вибирає що полюбились. Вона чесно попереджає здобувача її руки про своє незначне придане; той, думаючи, що випробовується щирість його почуттів, повідомляє (у віршах!), що «гроші – марність».

Він і справді любить її й тому досить легко переносить катастрофу своїх розрахунків. Молодята пливуть в Америку – у чоловіка там плантації, самий час по – хазяйськи вникнути в справи. Там же, у Віргінії живе його мати. З розмов з нею Молль довідається, що та приїхала в Америку не своєю волею. На батьківщині вона потрапила в «дурне суспільство», і від смертного вироку її врятувала вагітність: з народженням дитини покарання їй зм’якшили, заславши в колонію. Тут вона покаялася, виправилася, вийшла заміж за хазяїна – удівця, народила йому дочку й сина – теперішнього чоловіка Молль. Деякі подробиці її історії, а головне – ім’я, яким вона звалася в Англії, приводять Молль до жахливого здогаду: її свекруха не хто інша, як її власна мати. Природно, відносини із чоловіком – братом чим далі, тим більше розладжуються. У них, до речі, двоє дітей, і третім вона вагітна. Не в силах таїти страшне відкриття, вона все розповідає свекрухи (матері), а потім і самому чоловікові (братові). Вона не сподівається повернутися в Англію, чому він тепер не може перешкоджати. Бідолаха важко переживає случившееся, близький до божевілля, двічі заміряється на самогубство.

Молль вертається в Англію (усього вона пробула в Америці вісім років). Вантаж тютюну, на який вона покладала надії встати на ноги й добре вийти заміж, у дорозі пропав, грошей у неї мало, проте вона часто наїжджає в курортний Бат, живе невідповідно до своїх достатків чекаючи «щасливого випадку». Такий представляється в особі «теперішнього пана», що приїжджає сюди відпочити від важкої домашньої обстановки: у нього душевнохвора дружина. Між «батским паном» і Молль складаються дружні відносини. гарячка, Що Приключилася з ним, коли Молль виходила його, ще більше зближає їх, хоча відносини залишаються неправдоподібно цнотливими цілих два роки. Потім вона стане його утриманкою, у них народиться троє дітей (у живі залишиться тільки перший хлопчик), вони переїдуть у Лондон. Їх налагоджена, по суті подружня, життя тривала шість років. Нова хвороба співмешканця кладе кінець цьому майже ідилічному епізоду в житті Молль. На порозі смерті «у ньому заговорила совість», він покаявся «у безпутному й вітряному житті» і відіслав Молль прощальний лист із повчанням також «виправитися». Знову вона «вільний птах» (її власні слова), а точніше – дичина для мисливця за приданим, оскільки вона не заважає навколишньої вважати себе дамою заможної, із засобами. Але життя в столиці дорога, і Молль відмінюється на угоди сусідки, жінки «з північних графств», пожити під Ліверпулем. Попередньо вона намагається якось убезпечити гроші, що йдуть, однак банківський клерк, намаявшись із невірною дружиною, замість ділових розмов заводить матримоніальні й уже пропонує за всією формою скласти договір «із зобов’язанням вийти за нього заміж, як тільки він доможеться розлучення». Відклавши поки цей сюжет, Молль їде в Ланкашир. Супутниця знайомить її із братом – ірландським лордом; осліплена його шляхетними манерами й «казковою пишнотою» прийомів, Молль закохується й виходить заміж (це її четвертий чоловік). У недовгому часі з’ясовується, що «ланкаширский чоловік» шахрай: сводничавшая йому «сестра» виявилася його колишньою коханкою, за пристойну винагороду подыскавшей «багату» наречену. Обмануті, а точніше – молодята, що обманулись, киплять щирим обуренням (якщо ці слова доречні в такому контексті), але справи вже не поправити. По доброті щиросердечної Молль навіть виправдує невдачливого чоловіка: «це був джентльмен (…), що знав кращі часи». Не маючи засобів улаштувати з нею більш – менш стерпне життя, весь у боргах, Джемми вирішує залишити Молль, але розстатися відразу не виходить: уперше після гіркої любові до старшого колчестерскому братові, з якої почалися її нещастя, Молль любить беззавітно. Вона зворушливо намагається вмовити чоловіка поїхати у Віргінію, де, чесно трудячись, можна прожити й з малими грошима. Почасти захоплений її планами, Джемми (Джеймс) радить колись спробувати щастя в Ірландії (хоча там у нього ні кола ні двору). Під цим пристойним приводом він таки їде. Молль вертається в Лондон, сумує по чоловіку, тішиться сладостными спогадами, покуда не виявляє, що вагітно. Народжений у пансіоні «для самотніх жінок» дитина вже заведеним порядком визначається на піклування до селянки з Хартфорда – і недорого, що не без задоволення відзначає избавившаяся від «важкої турботи» мати. Вона випробовує тим більше полегшення, що перерива_ не все це час переписка з банківським клерком приносить добру звістку: він домігся розлучення, що пізно кинулася дружина покінчила із собою. Поламавшись пристойний час (усе героїні Дефо відмінні артистки), Молль у п’ятий раз виходить заміж. Одна подія в провінційному готелі, де відбулося це завбачливо припасену подію, лякає Молль «до смерті»: з вікна вона бачить вершників, що в’їхали у двір, один з них безсумнівно Джемми. Ті незабаром їдуть, але слухи про розбійників, у той же день ограбивших неподалік дві карети, зміцнюють Молль у підозрі щодо промислу, яким займається її недавній благоверный. Щасливий шлюб із клерком тривав п’ять років. Молль денно й нощно благословляє небеса за ниспосланные милості, журиться про колишнє несправедливе життя, страшачись розплати за неї. І розплата наступає: банкір не зміг перенести втрати великої суми, «поринув в апатію й умер». У цьому шлюбі народилося двоє дітей – і цікава річ: не тільки читачеві важко перечесть всіх її дітей, але плутається й сама Молль (або Дефо?) – потім виявиться, що від «останнього чоловіка» у неї один син, якого вона, природно, визначає в чужі руки. Для Молль прийшли важкі часи. Їй уже сорок вісім, краса зблякла, і, що гірше всього для цієї діяльної натури,
що вміла у важку мінуту зібратися із силами й виявити неймовірну життєстійкість, вона «втратила всяку віру в себе». Всі частіше відвідують її примари голоду й убогості, поки нарешті «диявол» не жене її на вулицю й вона не робить свою першу крадіжку. Вся друга частина книги – це хроніка неухильного падіння героїні, що стала щасливою, легендарною злодійкою. На сцені з’являється «повитуха», вісім років тому що вдало звільнила її від сина, породженого в законному (!) шлюбі із Джемми, і з’являється потім, щоб у якості «пестуньи» залишитися до кінця. (У дужках помітимо, що число вісім грає майже містичну роль у цьому романі, відзначаючи головні рубежі в житті героїні.) Коли після декількох крадіжок у Молль накопичується «товар», що вона не знає, як збути, вона згадує про тямущу повитуху із засобами й зв’язками. Вона навіть не представляє, яке це вірне рішення: восприемница небажаних дітей стала тепер процентщицей, дає гроші під заставу речей. Потім – Те з’ясується, що називається це інакше: навідниця й сбытчица краденого. Цілий загін нещасних працює на неї. Один за іншим попадають вони в Ньюгейт, а там або на шибеницю, або – якщо повезе – в американське посилання. Молль неправдоподібно довго супроводжує удача – головним чином тому, що вона діє самостійно, покладаючись тільки на себе, тверезо розраховуючи міру небезпеки й ризику. Талановита лицедійка, вона вміє розташувати до себе людей, не гребуючи обдурити дитячу довіру. Вона міняє зовнішність, пристосовуючись до середовища, і якийсь час «працює» навіть у чоловічому костюмі. Як колись у шлюбних контрактах або при визначенні змісту обмовлявся кожний пенс, так зараз Молль веде найдокладнішу бухгалтерію своїм несправедливим нагромадженням (серги, годинки, мережива, срібні ложки…). У злочинному промислі вона виявляє швидко придбану хватку «ділової жінки». Усе рідше тривожать її докори совісті, усе продуманіше, изощреннее її афери. Молль стає справжнім професіоналом у своїй справі. Вона, наприклад, не ладь щегольнуть «майстерністю», коли краде зовсім не потрібну їй у місті кінь. У неї вже чималий стан, і цілком можна кинути ганебне ремесло, однак ця думка відвідує її тільки слідом за небезпекою, що минула. Потім вона про цьому й не згадає, але й не забуде згадати про покаянній мінуті в дотошливом реєстрі всього, що говорить на її користь. Як і варто очікувати, удача один раз змінює їй, і, до злісної радості нудяться в Ньюгейте товарок, вона становить їм компанію. Звичайно, вона гірко кається й у тім, що ніколи піддалася спокусі «диявола», і в тім, що не мала сил здолати мару, коли голодна смерть їй уже не загрожувала, але все – таки горше всього думка, що вона «попалася», і тому щирість і глибина її каяття сумнівні. Зате їй вірить священик, стараннями «пестуньи» («убита горем», та на ґрунті каяття навіть занедужує), що клопоче про заміну страти посиланням. Судді задовольняють її клопотання, тим більше що Молль офіційно проходить як уперше суджена. У в’язниці вона зустрічає свого «ланкаширского чоловіка» Джемми, чому не дуже й дивується, знаючи його рід занять. Однак свідки його розбоїв не поспішають з’явитися, суд відкладається, і Молль вдається переконати Джемми добровільно відправитися з нею в посилання (не очікуючи цілком імовірної шибениці). У Віргінії Молль зустрічається зі своїм уже дорослим сином Гемфри ( брат – чоловік осліп, син веде всі дела), входить у володіння станом, заповіданим давно померлою матір’ю. Вона толково господарює, поблажливо терпить «панські» замашки чоловіка (той воліє роботі полювання), і в покладений строк, що розбагатіли, вони обоє вертаються. в Англію «провести залишок наших днів у щирому каятті, журячись про дурне наше життя». Хроніка життя Молль флендерс кінчається словами: «Написане в 1683 р.». Дивно іноді сходяться дати: у тім же, 1683 р., немов на зміну «сошедшей зі сцени» Молль, в Англію привозять із Франції десятилітню Роксану