Образ міста в одному з добутків російської літератури XX століття. (По повісті Булгакова “Собаче серце”) – Булгаков Михайло

М. А Булгаков – великий російський сатирик, що створив у своїх майже казкових добутках до надзвичайності влучний і реалістичний тип тої дійсності, що з’явилася в післяреволюційній Росії. Так, у романі “Дні Турбиных” і в ранніх оповіданнях ми довідаємося людину, очутившегося у вихрі революційних змін, а в повісті “Собаче серце” несемося в Москву 30 – х років, роман же “Майстер і Маргарита” живописует також Москву 30 – х років. Новітня реальність зображена в гротесковій формі, однак саме це й дозволяє письменникові оголити всі ті нісенітниці й протиріччя, які він випробовував навкруги себе вжизни.

Отже, область дії повести “Собаче серце” – Москва, період – 1924 рік. База оповідання – внутрішній монолог Кульки, вічно голодного, бідолашного вуличного пса. Він дуже недурний, по – своєму оцінює життя вулиці, побут, вдачі, характери Москви часів непу з її численними магазинами, чайними, трактирами на Мясницкой “з ошурками на підлозі, злими прикажчиками, які ненавидять собак”, “де грали на гармошці й пахнуло сосисками”. Весь змерзлий, голодний пес спостерігає життя вулиці й робить умовиводу: “Двірники із всіх пролетарів сама мерзенна мерзота”. Кухар попадається різний. Наприклад, “покійний Улас із Пречистенки. Скільком життя врятувало”. Він співчуває бідній панянці – друкарці, що змерзнула, “бегущей у підворіття в любовниковых фільдеперсових панчохах”. “Їй і на кінематограф не вистачає, на службі з неї відняли, тухлятиною в їдальні нагодували, так половину її столовских сорока копійок завгосп украв…” У своїх думках – поданнях Кулька протиставляє бідній дівчині образ торжествуючого хама – нового хазяїна життя: “Я тепер голова, і скільки не накраду – усе на жіноче тіло, на ракові шейки, на Абраудюрсо”. “Жаль мені її, жаль. А самого себе мені ще більше жаль”, – ремствує Кулька

Інший полюс повести – професор Преображенський, що прийшов у булгаковську повість із Пречистенки, де здавна селилася потомствена інтелігенція. Недавній москвич, Булгаков цей район знав і любив. Сам він оселився в Обуховом (Чистому) провулку, тут написані “Фатальні яйця” і “Собаче серце”. Тут жили люди, близькі за духом і по культурі

Прототипом професора Пилипа Пилиповича Преображенський уважають родича Булгакова по матері, професори Н. М Покровського. Але, по суті, у ньому відбилися тип мислення й кращі риси того шару російської інтелігенції, що в оточенні Булгакова називався “пречистенской”. Булгаков шанобливо й любовно ставився до свого з

Професор Преображенський – втілення російської культури, що йде, культури духу, аристократизму. Але от іронія часу: гордий і величний Пилип Пилипович, що так і сипле стародавніми афоризмами, світило московської генетики, геніальний хірург, займається прибутковими операціями по омолодженню старіючих дам і жвавих старців. Нещадний авторський сарказм відносно процвітаючих непманів і колишніх пролетарів: вони дорвалися до влади й грошей і віддаються розпусті, думаючи лише про тіло, а не одуше.

Отже, Преображенський бачить Москву очами потомственого інтелігента. Його обурює, що зі сходів довелося забрати килими, тому що по цим сходам почали ходити люди в брудних калошах, а горілку не можна більше купувати в магазині, тому що “бог їх знає, чого вони туди хлюпнули”. Але саме головне – він не розуміє, чому все в Москві говорять про розруху, а при цьому лише співають революційні пісні так дивляться, як би зробити погано тому, хто живе краще. Йому не подобаються безкультур’я, бруд, розруха, агресивне хамство, самовдоволення нових хазяїв життя. “Це – міраж, дим, фікція” – так оцінює професор нову Москву

У зв’язку із професором у повісті починає звучати одна з ведучих, наскрізних тим творчості Булгакова – тема Будинку як осередку людського життя. Більшовики изничтожили Будинок як основу родини, як основу суспільства, усюди йде люта боротьба за житлоплощу, за квадратні метри. Може бути, тому в булгаковських повістях і п’єсах стійка сатирична фігура – голова домкома? Він, преддомкома, – щирий центр малого миру, осередок влади й минулого, хижого побуту. Таким упевненим у своїй уседозволеності адміністратором є в повісті “Собаче серце” Швондер, людина в шкіряній тужурці, чорна людина. Він у супроводі “товаришів” є до професора Преображенському, щоб вилучити в того зайву площу, відібрати дві кімнати. Конфлікт із непрошеними гістьми стає гострим: “Ви ненависник пролетаріату!” – гордо сказала жінка. “Так, я не люблю пролетаріату”, – сумно погодився Пилип Пилипович”.

И от, нарешті, відбувається головна подія повести: професорові вдається пересадити собаці гіпофіз людини. У результаті сложнейшей операції з’явилася потворна, примітивна істота – нелюдь, цілком успадкована пролетарська сутність свого “предка”, п’яниці Клима Чугункина. Необразлива Кулька перетворюється в людину з вулиці. Перші вимовлені їм слова були лайкою, перше виразне слово – “буржуї”. А потім – слова вуличні: “не штовхайся!”, “негідник”, “злазь із підніжки” і т.п. Дивовижний гомункулус, людина із собачою вдачею, “основою” якого був люмпен – пролетар Клим Чугункин, почуває себе хазяїном життя, він нахабний, чванливий, агресивний. Усмішка життя в тім, що, тільки – но вставши на задні кінцівки, Кульок готовий утеснить, загнати в кут породившего його “папашу” – професора. Ця людиноподібна істота жадає від професора документ про проживання, і Кульок упевнений, що в цьому йому допоможе домком, що “інтереси захищає”.

” – Чиї інтереси, дозвольте довідатися?

– Відомо чиї – трудового елемента

Пилип Пилипович викотив очі

– Чому ж ви – трудівник?

– Так вуж відомо, не непман”.

Кульок наглеет з кожним днем. До того ж він знаходить союзника – теоретика Швондера. Саме він, Швондер, вимагає видачі документа Шарикову, затверджуючи, що документ – найважливіша річ на світі. Формалізм і бюрократія того часу переслідують нашу країну й донині. Страшно те, що бюрократичній системі наука професори не потрібна. Їй нічого не коштує кого завгодно призначити людиною, природно, оформивши це відповідним чином і відбивши, як ведеться, у документах. Люмпен Кульок інстинктивно “учуял” головне кредо нових хазяїв життя, всіх Кулькових: грабуй, кради, розтаскуй все створене, а також головний принцип создавшегося “соціалістичного” суспільства – загальна зрівнялівка, називана рівністю. До чого це привело – загальновідомо. Останній, заключний акорд шариковской діяльності – донос – пасквіль на професора Преображенського

Варто помітити, як уже в той час, в 20е роки, донос перетворюється в одну з баз соціалістичного миру. І замучений професор відновлює милу псину, не вынеся сусідства з Кульковим. Чи означає даний поворот подій, що професорові Преображенському вдалося вберегти себе від усього страшного й жахаючого, що мало місце бути в Москві? Виходить, Москва 20 – х років у творі Булгакова “Собаче серце” – місто російської культури, що відходить у небуття, місто вороже настроєних робітників, безкультур’я, похабности, бруду й непристойності