Роль пейзажу в розповіді Тургенєва «Бежин луг» – Тургенєв Іван

(1 варіант)

Природа допомагає письменникові глибше проникнути в зображувану подію, охарактеризувати героя, точніше визначити час і місце дії

У своїх добутках И. С. Тургенєв не раз користується описами природи, які роблять художній текст виразніше, барвисто богаче. Наприклад, в основі назви одного з розповідей циклу «Записки мисливця» – точно зазначене місце, Бежин луг, на якому розвертаються основні події добутку. Заблудившись, оповідач вийшов до Бежину лугу, де й познайомився із селянськими дітлахами, які говорили про народні повір’я, прикмети, віри людей у добрі й злі парфумів

Розповідь «Бежин луг» починається з опису прекрасного літнього липневого дня. Тут И. С. Тургенєв використовує епітети: «зоря… розливається лагідним рум’янцем», «сонце – не огнисте, не розпечене», «ліловий… туман», «колір небокраю, легкий, ліловий^ – ліловий – блідо – ліловий», метафори: «сонце… мирно спливає», «хмари… майже не рушають із місця», «фарби всі зм’якшені», порівняння: «хмари зникають… як дим», «як дбайливо несомая свічка… вечірня зірка», які передають красу, розлиту в природі. Пейзажні замальовки відбивають відмінний настрій, прекрасні враження оповідача. Стан безтурботного спокою, тиші, що виходить від природи, передається й читачеві, що стає як би співучасником подій і почуває, так само як і оповідач, всієї грані липневого дня й наступаючого вечора: і «червоне сяйво… над потемнілою землею», і «печатка якоїсь зворушливої лагідності», і « спека, щонагромадилася,», і запах полиню, жита, гречки

Зміна пейзажу передає настрій, що змінюється, оповідача, його тривогу, хвилювання. Замість яскравих фарб літнього дня з’являються темні й чорні кольори: «темним і круглим буром», «похмурий морок», «чорніючи», «синювата повітряна порожнеча». Природа відбиває стан мисливця, тому використовувані письменником епітети й метафори створюють атмосферу страху: у лощині «було немо й глухо», «місця, що майже зовсім потонули в імлі», «ніде не мерехтів вогник, не чулося ніякого звуку», «опинився над страшною безоднею». Разом з оповідачем читач теж відчуває страх і хвилювання

Таким чином, пейзаж у розповіді «Бежин луг» допомагає читачеві глибше передати настрій, що змінюється, оповідача. И. С. Тургенєв – майстер пейзажних замальовок, тому природа в письменника – той художній образ, що розкриває психологічне состоние героїв

(2 варіант)

У розповіді И. С. Тургенєва «Бежин луг» природа є джерелом натхнення, таємниці для дорослих і дітей, але це не єдина неї роль

Розповідь починається з опису липневого дня, з ранкової зорі й до вечірньої зірки проходить цей день перед нами. Тургенєв часто говорив, що природа говорить на своїй мові, тільки голосу в неї немає. Автор розповіді дає їй можливість поговорити з нами: розмову ведуть летучі миші, що пищать, шерех крил яструбків, лементи перепелів, звуки кроків, плескіт риби, шум очерету, якийсь «зверок слабко й жалібно пискнув між корінь». На зміну реальним звукам дня й ночі приходять звуки таємничі, що створюють атмосферу казковості: «Здавалося, хтось довго, довго прокричав під самим небокраєм, хтось іншої начебто відгукнувся йому в лісі тонким, гострим реготом, і слабкий, шиплячий свист промчався по ріці».

Кожний фрагмент пейзажу – художнє полотно: хмари подібні до островів, розкиданим по ріці, що обтікає їхніми прозорими рукавами рівноїої синявого

Напевно, в обрію ріка земна й ріка небесна сходяться

Природа в добутку не тільки тло, але й герой, сопереживающий, що відбиває почуття інших героїв розповіді. Мисливець заблудився, занервував – і його охопила неприємна вогкість, дороги не стало, кущі «якісь некошені», морок «похмурий», камені начебто сповзлися в лощину «для таємної наради». Але от він знайшов нічліг і заспокоївся біля багаття, тепер «картина була чудесна». Природа оживає в розповідях хлопців, вони населяють її живими істотами: на фабриці живе домовик, у лісі – лісовик і русалка, у ріці – водяник. Незрозуміле вони пояснюють зрозумілим через порівняння (русалка біленька, «як піскар», голос у неї жалібний, «як у жаби») і через прості тлумачення складних речей (Гаврило заснув, Єрмил був п’яний), хоча простої не викликає в них інтересу. Природа як би сама бере участь у діалозі із хлопцями. Поговорили про русалок – хтось зареготав, заговорили про баранчиків і небіжчиків – собаки загавкали. Камені, ріки, дерева, тварини – всі навколо живе для хлопців, все викликає страх і замилування. Не всі марновірні, але навіть реаліст Павло чує голос Васи, що потонув, і вірить вводяного.

Разом з мисливцем і хлопцями з розповіді «Бежин луг» ми бачимо, чуємо, розмовляємо із природою, розуміємо, як і чому колись предки «населили» природу парфумами