Майстерність Лева Толстого в зображенні славної перемоги російської зброї в Бородінській битві (по романі «Війна й мир») – Толстої Лев

Уважно були прочитані Толстим газети й журнали епохи Вітчизняної війни 1812 року. Багато днів провів він у рукописному відділенні Румянцевского музею й в архіві палацового відомства. Тут письменник познайомився з більшим числом неопублікованих документів (накази й розпорядження, повідомлення й доповіді, масонські рукописи й листи історичних осіб). У приватній переписці Лев Миколайович знаходив дорогоцінні подробиці, що малювали побут і характери людей епохи, що відійшла. Цьому ж допомагали й сімейні перекази: батько письменника, Микола Ілліч, був учасником Вітчизняної війни, і його розповіді з’явилися тими першими зернами, з яких виріс інтерес Толстого до подій 1812 року

Перед тим як написати картину Бородінського бою, письменник виїжджав у Бородіно й склав план розташування російських і французьких військ під час бою. Пробувши в Бородіні два дні й двічі об’їхавши поле бою, Толстой писав дружині: «Я дуже задоволений, дуже, – своєю поїздкою.,. Тільки б дав бог здоров’я й спокою, а я напишу такий Бородінський бій, якого ще не було».

У суворому й урочистому тоні починає Толстой оповідання про події «славної для Росії епохи 1812 року»: «Дванадцятого червня сили Західної Європи перейшли границі Росії, і почалася війна, тобто відбулося противне людському розуму й всій людській природі подія»,

Коли «сили двунадесяти мов Європи ввірвалися в Росію», наш народ піднявся на священну, визвольну війну. Товстої показує в романі, у який могутній порив виріс «схований патріотизм», що жив у серце кожного істинно російської людини, що любили свою батьківщину. Як пише Лев Миколайович, у Вітчизняній війні 1812 року «ціль народу була одна: очистити свою землю від навали». До здійснення цієї мети були спрямовані помысли всіх справжніх патріотів – від головнокомандуючого Кутузова до рядового солдата й ополченця – селянина – ополченця. До цієї ж мети прагнули Андрій Болконский і Пьер Безухов, Василь Денисов і капітан Тимохін. Заради її віддає життя юний Петя Ростов. Всією душею бажають перемоги над ворогом Наташа Ростова й Марья Болконская.

Немає підстав сумніватися в істинності патріотичних почуттів, що володіли й старим князем Болконским, і Миколою Ростовим, у характері яких вигадливо з’єдналися позитивні й негативні риси. У той же час письменник переконує нас у повній відсутності патріотизму в таких людей, як князь Василь Кулагин і його діти – Іполит, Анатоль і Элен. Скільки б не сварили Наполеона знатні гості, ті, що зібралися в салоні Ганни Павлівни Шерер, ми не знайдемо в них ні краплі істинно патріотичного почуття

Військовий губернатор Москви граф Ф. 3. Растопчин заспокоював жителів столиці найдурнішими афішками, у які висміювалися французи й говорилося, що «вони всі карлики й що їх трьох одна баба вилами закине». У великосвітському салоні Жюли Друбецкой, як і в багатьох інших «суспільствах» Москви, було домовлено говорити тільки по – російському, а ті, які по безпам’ятності говорили французькою мовою, платили штраф «на користь комітету пожертвувань». От і весь «внесок» у справу захисту батьківщини, що вносився салонними «патріотами».

Не у великосвітських вітальнях, не в палацових палатах, не в государевій штаб – квартирі, а на полях боїв вирішувалося страшне питання про життя й смерть батьківщини. Долю батьківщини взяв у свої руки народ, з волі якого, Толстой це підкреслює, всупереч бажанню пануючи й правлячої верхівки, головнокомандуючим російськими військами був призначений Михайло Илларионович Кутузов. Він став справжнім вождем армії й народу. Товстої показав це вже в картині першої зустрічі Кутузова з військами в Царевом Займище, коли він зумів вселити у воїнів упевненість, що Росія буде врятована й перемога над ворогом буде здобута. Кутузов був призначений головнокомандуючим 8 серпня, а вже 7 вересня він дав Бородінський бій, приведшее до перелому в ході війни й предрешившее її кінцевий результат

Толстой не дарма обіцяв дати такий опис Бородіна, якого ще не було в Літературі. І в розповіді про підготовку до бою російських і французьких військ, і в картині самого бою, і, головне, в оцінці його підсумків і наслідків Лев Миколайович рішуче розійшовся з усіма офіційними істориками – російськими й іноземними, що писали про 1812 рік. Всі вони затверджували, що Наполеон здобув перемогу над російськими військами і їхнім полководцем Кутузовим на Бородінському полі. «Офіційну версію про «велику перемогу під Москвою, – пише академік Е. В. Тарле, – французька історіографія запозичила із предназначавшихся для французької публіки переможних реляций імператора. Ненавидевшие Кутузова цар і його оточення, зі своєї сторони, охоче прийняли версію про поразку російської армії під Бородіном».

Толстой був обурений безсоромним перекручуванням правди про 1812 рік, з яким він зштовхнувся в книгах казенних істориків. «…Книги, написані в цьому тоні, всі історії… я б палив і стратив авторів», – із гнівом говорить він в одному з ранніх варіантів сцен Бородінської битви

Для Толстого не було ні найменшого сумніву в тім, що на Бородінському полі російська армія здобула найбільшу перемогу над своїми супротивниками, що мав величезні наслідки. «Бородіно – краща слава російського війська», – говорить він в останньому томі «Війни й миру». Він славить Кутузова, першого, хто твердо заявив:

«Бородінський бій є перемога». В іншому місці Толстої говорить, що Бородінська битва – «незвичайне, що не повторювалося й не явище, що мало прикладів,», що воно «є одне із самих повчальних явищ історії». У російських воїнів, що брали участь у Бородінському бої, не виникало питання про те, який буде його результат. Для кожного з них він міг бути тільки один: перемога за всяку ціну! Кожний розумів, що від цього бою залежить доля батьківщини

Настрій російських воїнів перед Бородінською битвою виразив Андрій Болконский у бесіді зі своїм другом Пьером Безуховим: «Уважаю, що від нас дійсно буде залежати завтрашній день… Від того почуття, що є в мені, у ньому, – він указав на Тимохіна, – у кожному солдаті». І капітан Тимохін підтверджує цю впевненість свого полкового командира. Він говорить: «Що себе жалувати тепер! Солдати в моєму батальйоні, чи повірите, не стали горілку пити: не такий день, говорять».

И, як би підводячи підсумки своїм міркуванням про хід війни, опираючись на свій бойовий досвід, князь Андрій говорить уважно слухаючому його Пьеру: «Бій виграє той, хто твердо вирішив його виграти… що б там не було, що б не плутали там угорі, ми виграємо бій завтра. Завтра, що б там не було, ми виграємо бій!»

И російська армія, і армія Наполеона понесли на Бородінському полі страшні втрати. Але якщо Кутузов і його сподвижники були впевнені в тім, що Бородіно – це перемога російської зброї, що докорінно змінить весь подальший плин війни, те Наполеон і його маршали, хоча й писали в реляциях про перемогу, відчували панічний страх перед грізним супротивником і передчували свій близький крах

Завершуючи опис Бородінської битви, Лев Миколайович порівнює французьку навалу з розлютованим звіром і говорить, що «воно повинне було загинути, минаючи кров’ю від смертельної, нанесеної при Бородіні рани», тому що «удар був смертельний».

Що ж, по Толстому, принесло із собою Бородіно? «Прямим наслідком Бородінського бою, – говорить письменник, – була безпричинна втеча Наполеона з Москви, повернення по старій Смоленській дорозі, погибель пятисоттысячного навали й загибель наполеонівської Франції, на яку в перший раз під Бородіном була накладена рука найсильнішого духом супротивника». Наполеон і його воїни в цьому бої втратили «моральну свідомість переваги».

Толстой присвятив опису Бородінської битви двадцять одну главу третього тому «Війни й миру». Оповідання про Бородіна є, безсумнівно, центральна, верхова частина всього роман – епопеї. На Бородінському нулі – слідом за Кутузовим, Болконским, Тимохіним і іншими воїнами – Пьер Безухов зрозумів весь зміст і все значення цієї війни як священної, визвольної війни, що російський народ вів за свою землю, за батьківщину