Повний зміст Концерт Тэффи – Часть 1

Початківець поет Микола Котомко сильно хвилювався: перший раз у житті він був запрошений брати участь у благодійному концерті. Справа, покладемо, не обійшлося без протекції: концерт улаштовувало суспільство охорони аптекарських учнів від нікотину, а Котомко жив у кімнаті у вдови Марухиной, що добре знала двох помічників провізора.Словом, були натиснуті якісь пружини, дернуты відповідні нитки, і от юний, що тільки що приїхав із провінції Котомко одержав можливість показати столичній публіці своя замислена особа.Що прийшов запрошувати його похмурий бородань нагнав страху чимало. – – – і Концерт у нас буде, чи розумієте, блискучий. Видатні таланти приватних театрів і п’ять – – – і три зірочки. Розумієте, що це значить? Сподіваюся, і ви нам зробите честь, тим більше що й ціль така симпатична!Котомко обіцяв зробити честь і аж до концерту – – – і рівно три тижні – – – і не знав собі спокою. Цілі дні стояв він перед дзеркалом, декламуючи свої вірші. Схрип, схуд і почорнів. По ночах спав погано. Снилося, що стоїть на естраді, а вірші забула й начебто публіка кричить: "Бийте його, довгоносого!"Просипався в холодному поті, запалював лампочку й знову зубрив.Бородань заїхав ще раз і сказав, що поліція дозволила Торбинці прочитати два вірші:

Коли, весь поринаючи в мечтанья,Юний корпус схилю я до тебе…

И друге:

Скажи, навіщо з подобною тоскою,Із хворобою я дивлюся порию на тебе…

Бородань обіцяв надіслати карету, дякував і просив не обдурити. – – – і А пуб – відблиски багато буде? – – – і заїкаючись, прошептав Котомко. – – – і Майже всі квитки розпродані.У день концерту блідий і ослабілий поет, щоб як – небудь не спізнитися, з ранку завився в перукаря й з’їв два десятки сирих яєць, щоб краще звучав голос.Удова Марухина, особа колишня, що розуміла дещо в концертах, часто заглядала до нього в кімнату й давала ради: – – – і Годинники не надягли? – – – і В мене н – немає годин! – – – і стукав зубами Котомко. – – – і Й не треба! Годин ніколи артисти до концерту не надягають. Публіка почне вас качати, годинники вискочать і розіб’ються. Руки напудрили? Неодмінно треба. У мене жила одна артистка, так вона навіть плечі пудрила. Вам, мабуть, плечі – те й не треба. Не видно під сюртуком. А втім, якщо хочете, я вам дам пудри. Із задоволенням. І от ще рада: неодмінно посміхайтеся! Інакше публіка дуже кепсько вас прийме! Уже от побачите!Котомко слухав і холодів.О п’ятій годині, уже зовсім одягнений, він сидів, растопыря напудрені руки, і шепотів тремтячими губами:

Скажи, навіщо з подобною тоскою…

У голові в нього було порожньо, у вухах дзенькало, у серце нудило. – – – і Навіщо я все це затіяв! – – – і тужив він. – – – і Жив покійно… "із хворобою я дивлюся"… жив покійно… ні, неодмінно подавай сюди славу… "із хворобою я часом"… От тобі й слава! "Юний корпус схилю я"… Знову не звідти…Чекати довелося дуже довго. Господарка висловила навіть думку, що про нього забули й зовсім не приїдуть. Котомко зрадів і навіть став трошки поправлятися, навіть відчув апетит, як раптом, уже у чверть на одинадцяту, пролунав голосний дзвінок і в кімнату влетів маленький чорнявий господинчик, у пальто й шапці. – – – і Де мадмазель Котомко? Де? Боже ж мій! – – – і в якімсь розпачі заволав він. – – – і Я… я… – – – і белькотав поет. – – – і Ви? Винуватий… Я думав, що ви дама… ваше ім’я може спантеличити… Ну, нехай. Я радий!Він схопив поета за руку й усе з тим же розпачем кричав: – – – і Ох, зрозумійте, ми все за вас хапаємося! Як хапається людина за останню соломинку, коли в нього немає більше соломи.Він розвів руками й оглянувся навкруги. – – – і Ну, розумієте, зовсім немає! Послали три карети за артистами – – – і жодна не повернулася. Я говорю, потрібно було з них задаток взяти, тоді б повернулися, а Маркин ще сперечається. Ви розумієте? Публіка – – – і суцільний невіглас: уявляє, що якщо концерт, так вуж зараз їй запечуть і заграють, і не розуміє, що якщо прийшов у концерт, так потрібно почекати. Заради бога, едемте скоріше! Там якийсь паршивий скрипаль – – – і й навіщо такого запрошувати, я говорю, – – – і п’ять мінут помахав смичком і додому виїхав. Ми просимо "біса", а він заявляє, що забув поголитися. Чули ви подібне? Ну, де ж ваші ноти, настав час їхати. – – – і В мене немає нот! – – – і розгубився Котомко. – – – і Я не граю. – – – і Ну, там найдеться, кому зіграти, давайте тільки ноти!Отут вискочила господарка й допомогла справі. Ноти в неї найшлися: "Маленький Рубинштейн" – – – і для гри в чотири руки.Вийшли на під’їзд. Чорнявий спереду, спотикаючись і метушачись, за ним Котомко, як баран, покірний і завитої. – – – і Вибачите! Карети в мене немає! Карети так і не повернулися! Але якщо хочете, ви можете їхати на окремому візнику. Ми, звичайно, відшкодуємо витрати.Але Котомко боявся залишитися один і сіл із чорнявим. Той займав його розмовою. – – – і Боже, скільки турбот! Ще за Буніним їхати. Ви не знаєте, він у приватних будинках не співає? – – – і Н – Не знаю… не зауважував. – – – і Я недавно із провінції й, простите, в опері ще жодного разу не був. Леоніда Андрєєва на балалайці чув. Дуже непогано. Російська широчінь степів… Статечна широчінь. Потім обіцяв приїхати Володимир Тихонов… Цей, здається, на роялі. Ще хотіли ми Немировича – Данченка. Я до нього їздив, так він відмовився співати. А ви часто в концертах співаєте? – – – і Я? – – – і зачудувався Котомко… – – – і Я ніколи не співав. – – – і Ну, на цей – те раз вуж не отвертитесь! Сьогодні вам доведеться співати. Інакше ви нас так скривдите, що боже упаси!Котомко ледве не плакав. – – – і Так я адже вірші… У програмі поставлене "Скажи, навіщо…" і "Коли, весь поринаючи…". Я декламую! – – – і Декла… а ви краще проспівайте. Ті ж самі слова, тільки проспівайте. Публіка це набагато більше цінує. Їй – богу. Навіщо говорити, коли можна мелодійно проспівати?Нарешті приїхали. Чорнявий стрімголов вивалився із саней. Котомко гойдався на ногах і стукнувся чолом об стовпчик під’їзду."Шишка буде… Нехай!" – – – і подумав він уныло й навіть не потер забитого місця.В артистичній стояв дим коромислом. Чоловік десять переляканих молодих людей і стільки ж збожеволілих дам кричали один на одного й носилися як очманілі. Увидя Торбинку, усе кинулися до нього. – – – і Ах… Ну, от уже один приїхав. Роздягайтеся скоріше! Публіка з розуму сходить. Був тільки один скрипаль, а потім довівся антракт зробити. – – – і Читайте подольше! Заради бога, читайте подольше, а то ви нас погубите!.. – – – і Скільки ви віршів прочитаєте? – – – і Два. – – – і На три чверті години вистачить? – – – і Н – Немає… Мінут шість… – – – і Він нас погубить! Тоді читайте ще що – небудь, інші вірші. – – – і Не можна інші, – – – і перекричав всіх головний розпорядник. – – – і Дозволено тільки два. Ми не бажаємо платити штраф!Вискочив чорнявий. – – – і Ну, так нехай читає тільки два, але дуже повільно. Мадмазель Торбинка… Простите, я всі так… Читайте дуже повільно, тягніть слова, щоб на півгодини вистачило. Зрозумійте, що ми як за соломинку! За дверима пролунало глухе ревіння й тупіт. – – – і Ой, пора! Тягнете ж його на естраду!І от Котомко перед публікою. – – – і Господи, допоможи! Обіцяю, що ніколи… – -
- і Починайте ж! – – – і засвистів за його спиною голос чорнявого.Котомко відкрив рот і жалібно мекнув. – – – і Коли, весь поринаючи… – – – і Медленней! Медленней! Не губите! – – – і свистів шепіт. – – – і Голосніше! – – – і кричали в публіці. – – – і Ю – Ный ко – о – орп – пу – ус… – – – і Голосніше! Голосніше! Браво!Публіка, видимо, веселилася. Задні ряди підхопилися з місць, щоб краще бачити. Хтось реготав, істерично взвизгивая. Усе якось колихалися, шепотілися, відверталися від сцени. Якась панянка в першому ряді запищала й вибігла геть. – – – і Про – Ню – У я ку те – і… – – – і бекав Котомко.Він сам був у жаху. Ока в нього закотилися, як у небіжчика, голова звісилася набік, і одна нога, ніяково поставлена, тремтіла виразним великим тремтінням. Він проныл обоє вірша відразу й вийшов під дике ревіння й оплески публіки. – – – і Що ви наробили? – – – і накинувся на нього чорнявий. – – – і Й чверті години не пройшло! Потрібно було повільніше, а ви вперті, як коров’ячий бик! Ідіть тепер на "біс".І Торбинку виштовхнули другий раз на сцену. Тепер уже він знав, що робити. Устав відразу в ту ж позу й почав. – – – і Огда – А – А, ве – е – есь…Він майже не чув свого голосу – – – і таке виття стояло в залі. Люди гойдалися від сміху, як хворі, і стогнали. Багато хто, утікши з місць, юрбилися у дверях і намагалися не дивитися на Торбинку, щоб хоч трошки заспокоїтися.Чорнявий зустрів поета із трохи сконфуженою особою. – – – і Ну, тепер нічого собі. Головне, що публіці сподобалося.Але в артистичної всі десять дівиць і юнаків віддавалися гучному розпачу. Ніхто більше не приїхав. Головні розпорядники пошепталися про щось і направилися до Торбинки, що стояв у стіни, утирав мокре чоло й дихав, як опоенная кінь. – – – і Повірте, пан поет, нам дуже соромно, але ми примушені просити вас прочитати ще що – небудь. Інакше ми загинули! Тільки, будь ласка, т же саме, а те нам оведеться платити через вас штраф.Зовсім нічого не розуміючи, виліз Котомко третій раз на естраду.Хтось у публіці голосно зрадів. – – – і Га! Так він знову тут! Ну, це я вам скажу…"Дивний народ! – – – і подумав Котомко. – – – і Зовсім дикий. Якщо їм що подобається – – – і вони регочуть. Покажи їм "Сікстинську мадонну", так вони, напевно, лопнуть від сміху!"Він кашлянув і почав: – – – і Гд – А – А…Раптом з останніх рядів піднявся високий здоровань у телеграфській куртці й, здійнявши руки догори, заволав зичним голосом: – – – і Якщо ви знову про свій корпус, те краще честю попередите, тому що це може скінчитися для вас же погано!Але Котомко сам так вив, що навіть не помітив телеграфного пафосу.Торбинці дали півкарбованця на візника. Він їхав і гірко посміхався своїм думкам."От я тепер популярність, улюбленець публіки. А хіба я щасливий? Хіба окрилений? "Що слава? – – – і яскрава латка на бідному руб’ї співака". Я думав, що слава відчувається якось інакше. Або в мене просто немає ніякого честолюбства?"