Повний зміст Вислужився Тэффи

У Лешки давно затекла права нога, але він не смів перемінити позу й жадібно прислухався. У коридорчике було зовсім темно, і через вузьку щілину відчинених дверей виднівся тільки яскраво освітлений шматок стіни над кухонною плитою. На стіні коливалося велике темне коло, увінчаний двома рогами. Лешка догадався, що коло цей не що інше, як тінь від голови його тітки з кінцями, що стирчать нагору, хустки.Тітка прийшла відвідати Лешку, якого тільки тиждень тому назад визначила в "хлопчики для кімнатних послуг", і вела тепер серйозні переговори з куховаркою, що протегувала їй. Переговори носили характер неприємно – тривожний, тітка сильно хвилювалася, і рога на стіні круто піднімалися й опускалися, немов якийсь небачений звір буцав своїх невидимих супротивників.Розмова велася повним голосом, але на патетичних місцях падав до шепоту, голосного й свистячого.Передбачалося, що Лешка миє в передньої калоші. Але, як відомо, людина припускає, а Бог розташовує, і Лешка з ганчіркою в руках підслухував за дверима. – – – і Я із самого початку зрозуміла, що він тюхтій, – – – і співала здобним голосом куховарка. – – – і Скільки разів говорю йому: коли ти, хлопець, не дурень, тримайся на очах. Хушъ справи не роби, а на очах тримайся. Тому – – – і Дуняшка відтирає. А він і вухом не веде. Давеча знову бариня кричала – у грубці не перешкодив і з головешкою закрив.Рога на стіні хвилюються, і тітка стогне, як эолова арфа: – – – і Куди ж я з ним дінуся? Мавра Семенівна! Чоботи йому купила, не пито, не едено, п’ять рублів віддала. За куртку за переробку кравець, не пито, не едено, шість гривень здер… – – – і Не інакше як додому відіслати. – – – і Мила! Дорога – Те, не пито, не едено, чотири рублі, мила!Лешка, забувши всякі обережності, зітхає за дверима. Йому додому не хочеться. Батько обіцяв, що спустить із його сім шкір, а Лешка знає по досвіду, як це неприємно. – – – і Так адже вити – те ще рано, – – – і знову співає куховарка. – – – і Поки що ніхто його не жене. Бариня тільки пригрозила… А мешканець, Петро Дмитрич – Те, дуже заступається. Прямо горою за Лешку. Повно вам, говорить, Марья Василівна, він, говорить, не дурень, Лешка – Те. Він, говорить, (формений адеот, його й лаяти нема чого. Прямо – таки горою за Лешку. – – – і Ну, дай йому Бог… – – – і А вуж у нас, що мешканець скаже, то й свято. Тому людина він начитаний, платить акуратно… – – – і А й Дуняшка гарна! – – – і закрутила тітка рогами. – – – і Не зрозумію я такого народу – на хлопчиська ябеду пущать… – – – і Істинно! Істинно. Давеча говорю їй: "Іди двері відчини, Дуняша", – – – і ласкаво, як по – доброму. Так вона мені як фиркне в морду: "Я, грит, вам не швейцар, відчиняйте самі! " А я їй отут всі й виспівала. Як двері відчиняти, так ти, говорю, не швейцар, а як із двірником на сходах цілуватися, так це ти все швейцар… – – – і Господи помилуй! Із цього років до всього дошпионивши. Дівка молода, жити б так жити. Однієї платні, не пито, не… – – – і Мені що? Я їй прямо сказала: як двері відкривати, так це ти не швейцар. Вона, бач, не швейцар! А як від двірника подарунки приймати, так це вона швейцар. Так жильцову помаду… Трррр… – – – і затріщав електричний дзвінок. – – – і Лешка – А! Лешка – а! – – – і закричала куховарка. – – – і Ах ти. провалися ти! Дуняшу послали, а він і вухом не веде. Лешка затамував подих, притулився до стіни й тихо стояв, поки, сердито гримлячи крохмальними спідницями, не пропливла повз нього розгнівана куховарка."Ні, дудки, – – – і думав Лешка, – – – і в село не поїду. Я хлопець не дурень, я захочу, так жваво вислужуся. Мене не затреш, не таковский".І, виждавши повернення куховарки, він рішучими кроками направився в кімнати."Будь, грит, на очах. А на яких я очах буду, коли нікого ніколи будинку немає".Він пройшов у передню. Эге! Пальто висить – мешканець будинку.Він кинувся на кухню й, вирвавши в куховарки, що оторопіла, коцюбу, помчався знову в кімнати, швидко розгорнув двері в приміщення мешканця й пішов заважати в грубці.Мешканець сидів не один. З ним була молоденька дама, у жакеті й під вуаллю. Обоє здригнулися й випрямилися, коли ввійшов Лешка."Я хлопець не дурень, – – – і думав Лешка, тикаючи коцюбою в палаючі дрова. – – – і Я ті очі намозолю. Я ті не дармоїд – я все при справі, усе при справі!.. "Дрова тріскотіли, коцюба гриміла, іскри летіли в усі сторони. Мешканець і дама напружено мовчали. Нарешті Лешка направився до виходу, але в самих дверей зупинився й став заклопотано розглядати вологу пляму на підлозі, потім перевів ока на гостьины ноги й, побачивши на них калоші, докірливо покачав головою. – – – і От, – -
– і сказав він з докором, – – – і наслідили! А потім господарка мене лаяти буде.Гостя спалахнула й розгублено подивилася на мешканця. – – – і Добре, добре, іди вуж, – – – і зніяковіло заспокоював той.І Лешка пішов, але ненадовго. Він відшукав ганчірку й повернувся витирати підлога.Мешканця з гостею він застав мовчазно схиленими над столом і зануреними в споглядання скатертини."Ишь, уп’ялися, – – – і подумав Лешка, – – – і мабуть, пляма помітили. Думають, я не розумію! Знайшли дурня! Я все розумію. Я як коня працюю! "И, підійшовши до замисленої парочки, він старанно витер скатертину під самим носом у мешканця.Ти чого? – злякався той. – – – і Як чого? Мені без свого ока ніяк не можна. Дуняшка, косий чорт, тільки ябеду знає, а за порядком дивитися вона не швейцар… Двірника на сходах… – – – і Пішов геть! Ідіот!Але молоденька дама злякано схопила мешканця за руку й заговорила щось пошепки. – – – і Зрозуміє… – – – і розчула Лешка, – – – і прислуга… плітки…У дами виступили сльози зніяковілості на очах, і вона тремтячим голосом сказала Лешке: – – – і Нічого, нічого, хлопчик… Ви можете не зачиняти двері, коли підете… – – – і Мешканець презирливо посміхнувся й знизав плечима. Лешка пішов, але, дійшовши до передньої, згадав, що дама просила не замикати двері, і, повернувшись, відкрив її.Мешканець, як куля, відскочив від своєї дами."Дивак, – – – і думав Лешка, ідучи. – – – і В кімнаті світле а він лякається! "Лешка пройшов у передню, подивився в дзеркало, поміряв жильцову шапку. Потім пройшов у темну їдальню й поскреб нігтями дверцята буфета. – – – і Ишь, чорт несолоний! Ти отут цілий день, як кінь, працюй, а вона знай тільки шкап замикає.Вирішив іти знову перешкодити в грубці. Двері в кімнату мешканця виявилася знову закритою. Лешка зачудувався, однак увійшов.Мешканець сидів спокійно поруч із дамою, але краватка в нього був набоку, і подивився він на Лешку таким поглядом, що той тільки мовою прищелкнул:"Що дивишся – те! Сам знаю, що не дармоїд, сложа руки не сиджу".Вугілля розмішані, і Лешка йде, пригрозивши, що незабаром повернеться закривати грубку. Тихий напівстогін – напівподих був йому відповіддю.Лешка пішов і занудьгував: ніякої роботи більше не придумаєш. Заглянув у барынину спальню. Там було тихо. Лампадка тепліла перед образом. Пахнуло парфумами. Лешка вліз на стілець, довго розглядав грановану рожеву лампадку, истово перехрестився, потім занурив у неї палець і помаслил треба чолом волосся. Потім підійшов до туалетного стола й перенюхав по черзі всі флакони. – – – і Э, так що отут! Скільки не працюй, коли не на очах, ні в що не вважають. Хоч чоло прошиби.Він смутно побрів у передню. У напівтемній вітальні щось пискнуло під його ногами, потім колихнулася знизу портьєра, за нею інша…"Кішка! – – – і зміркував він. – – – і Ишь – Ишь, знову до мешканця в кімнату, знову бариня сказиться, як намедни. Пустуєш!.. "Радісн і жвавий вбіг він у заповітну кімнату. – – – і Я ті, проклята! Я ті покаджу шлятися! Я ті морду – те на хвіст виверну!.. На мешканці особи не було. – – – і Ти з розуму зійшов, ідіот нещасний! – – – і закричав він. – – – і Кого ти лаєш? – – – і Їй, підлої, тільки дай попуст, так після й не виживеш, – – – і намагався Лешка. – – – і Нею в кімнати пускати не можна! Від їй тільки скандал!..Дама тремтячими руками поправляла капелюшок, що з’їхав на потилицю. – – – і Він якийсь божевільний, цей хлопчик, – – – і злякано й зніяковіло шепотіла вона. – – – і Тпрусь, проклята! – – – і й Лешка нарешті, до загального заспокоєння, виволік кішку з – під дивана. – – – і Господи, – – – і заблагав мешканець, – – – і так чи підеш ти звідси нарешті? – – – і Ишь, проклята, дряпається! Нею не можна в кімнатах тримати. Вона вчерась у вітальні під портьєрою…І Лешка длинно й докладно, не приховуючи ні одного дріб’язку, не жалуючи вогню й фарб, описав ураженим слухачам все непорядне поводження жахливої кішки.Оповідання його був вислуханий мовчачи. Дама нагнулася й увесь час шукала щось під столом, а мешканець, якось дивно надавлюючи Лешкино плече, витиснув оповідача з кімнати й причинив двері. – – – і Я хлопець тямущий, – – – і шепотів Лешка, випускаючи кішку на чорні сходи. – – – і Тямущий і роботяга. Піду тепер грубку закривати.Цього разу мешканець не почув Лешкиных кроків: він стояв перед дамою на колінах і, низько – низько схиливши голову до її ніжок, вимір, не рухаючись. А дама закрила очі й всю особу скулила, начебто на сонце дивиться… "Що він там робить? – зачудувався Лешка. – – – і Немов ґудзик на ейном черевику жує! Не… видно, упусти: що – небудь. Піду пошукаю… "Він підійшов і так швидко нагну