Виразні засоби у віршах Михайла Лермонтова «Хмари», «Стрімчак», «На півночі дикому…» – Лермонтов Михайло

На перший погляд може здатися, що позначені вірші ставляться до так званої пейзажної лірики й описують лише картини природи. У цьому, безсумнівно, є частка правди. Але лише її частка. У жодному разі не можна забувати, що лірика – це завжди вираження думок і почуттів автора, і мова в будь – якому вірші завжди йде про людину, про його почуття, його лихах, думках, переживаннях. І стрімчак – це не бездушна скеля, який примхлива уява поета додали здатність мислити й лити сльози, це – метафоричне зображення самотньої людини, що не має того, про кого він міг би піклуватися й кому він був би доріг. І сосна – метафора самотньої людини в холодному, ворожому світі, а розрада йому можуть принести лише сонне забуття й мрії. І «хмаринки небесні» – все це про людину!.. Те, чому нам виявляються так близькі, так зрозумілі образи, створені поетом, дуже добре виразив В. Г. Бєлінський: «Великий поет, говорячи про себе самому, про своєму я, говорить про загальний – про людство, тому що в його натурі лежить всі, чим живе людство. І тому в його смутку всякий довідається свій смуток, у його душі всякий довідається свою й бачить у ньому не тільки поета, але й людини, брата свого по людству». Ці слова, безсумнівно, ставляться й до М. Ю. Лермонтова

Але того, про що сказав критик, кожний поет досягає своїми засобами. Особливості лірики Лермонтова в її глибокій емоційності, психологізмі, умінні поета глибоко аналізувати почуття, знайти влучні й точні слова, що виражають самі тонкі людські переживання, у простоті, задушевності, музикальності його мови. Основна думка вірша «На півночі дикому…» – це туга людини, викликана самітністю. Перша картина вірша – сосна, що коштує на голій вершині. Слово «самотньо» виділене тим, що коштує наприкінці строфи, на нього падає значеннєвий наголос, із цією же метою виділення в пропозиції допущена інверсія – носій стану називається після того, як назване сам стан. Мотив самітності, сну, загальмованості почуттів, змушеного отшельничества підсилюється порівнянням сніжного одіяння сосни з ризою. Друга картина – прекрасна пальма, що сниться сосні. Вона також самотня, незважаючи на те що росте не в холодній, засніженій країні, а «у тім краї, де сонця схід». Ці, на перший погляд, контрастні картини виявляються зв’язаними мотивом самітності й передають ідею того, що немає нічого страшнее для людини, чим відсутність поруч друга, улюбленого

У вірші «Стрімчак» також два ліричних герої. Один – безтурботна золота хмаринка, метафора людини?метелика, якого нічого ніде не тримає, та й попит з його не великий. Ця безтурботність віддається віднесенням до хмаринки слів, що передають швидкі дії: «умчалася», «весело граючи», згадуванням небесної лазурі, що у свідомості людини пов’язана з радістю, щиросердечною легкістю й спокоєм. Другий герой – стрімчак?велетень. Це метафора сильного, зовні могутньої людини, що володіє справжньою душею, здатної до щирого почуття й переживання. Випадкова гостя залишила слід у його душі, викликала важкі думки. Як і в попередньому вірші, мотив самітності передається на синтаксичному рівні – розривом пропозиції по строфах так, що слово «самотньо» знову?таки виявляється логічно виділеним

У вірші «Хмари» ліричний герой звертається до «хмаринок небесним», називаючи їх «вічними мандрівниками». Він хоче зрівняти себе з ними, думаючи, що їх з ним поєднує изгнанничество. Ця лірична ситуація служить тлом для перерахування тих тягот, з якими зіштовхується в житті людин:

Хто ж вас жене: чи долі рішення?

чиЗаздрість таємна? злість ль відкрита?

Або на вас обтяжує злочин?

Або друзів наклеп отрутна?

Але «хмаринки» тут – рідня тій безтурботній мандрівниці, що розтривожила душу самотнього стрімчака: їм далекі страсті й страждання, вони «вічно холодні», «вічно вільні», немає в них батьківщини, не може їм бути вигнання. А людина ж, що володіє живою гарячою душею, виявляється позбавленим волі й тілесної, і щиросердечної

Ці вірші об’єднані мотивом самітності, що втілений за допомогою прийому уособлення: алегоричні образи стрімчака, сосни, хмар служать вираженню глибокої філософської думки. Метафора в Лермонтова задається відразу і є організуючою для всього вірша: думки про людину, його почуттях сховані за образами природних явищ. Сила поета, по визначенню Бєлінського, в «поетичній принадності й шляхетній простоті образів».