Аналіз вірша Некрасова «Умру я незабаром. Жалюгідна спадщина…» – Некрасов Н. А
Творчість народного поета Н. А. Некрасова одне із самих сильно вплинули на формування російської літератури й усвідомлення себе в цьому світі народних кріпосницьких мас. Присвятивши себе творчості заради народу й для народу, вона запам’ятовується многим як поет сопереживающий, що розуміє людські страждання. Його поезія має якийсь шарм, точної атмосферностью нашої країни, що мало хто міг описати так уміло й точно…
Вірш «Умру я незабаром. Жалюгідна спадщина…» написано в 1867 році, не задовго до смерті поета, і є заключним, свого родом останнім, що підводить підсумкову чортові
Це сповідь, лемент душі, повний гіркоти й каяття, але і якоїсь духовної самоіронії, доброї, і зухвалу легку посмішку
Настрій зневіри й самітності задають метафори й епітети тверді й кілкі
Погляд поета спрямований у давно минуле…
Згадує те, що порию зігрівало його серце, і як ні сумно, таких теплих спогадів мізерно мало. Наприкінці шляху він кинутий тими, хто був дорого, і тими, хто його так і не прийняв…
Він страждає, усвідомлюючи, що за життя встиг лише малу частку, чого б хотів зробити, і намагається сповідатися й покаятися, хоч і йому непросто говорити про цьому
Його страждання полягає в його отличности від інших поетів, його унікальності й некласичному складі. Його лірична пісня повна навіяних швидкою смертю жалів про невиконаний борг не тільки перед собою, але й перед всім російським народом:
И пісня моя безвісти пролетіла,
И до народу не дійшла вона…
Однак, як би смутно не звучала його прощальна пеня, у ній чуються й добрі, світлі нотки
Він говорить слова любові, звернені до Батьківщини, що нахлинули почуття переповняють ліричного героя, він просить прощення за справи доконані й так і недосконалі. Він шкодує про залишене «жалюгідному спадщині» після себе, ремствує на неможливість угамувати бурхливі й непідвласні процеси розкладницькі його рідну країну
Автор нещадно стратить себе, обвинувачуючи в не полною жертовності, відданості, але все – таки просить прощення. І як мені здається, він значною мірою применшує свою роль у російській класичній Літературі. Некрасов вніс у джерело ліричних багатств Росії недужий внесок, присвяти себе боротьбі з народними гнобителями, відстоювання моральних патріотичних ідеалів, відданості й щирій любові кродине.
