Аналіз вірша Мандельштама “Автопортрет” – Мандельштам О. Э

Перед тим, як приступитися до аналізу віршів О. Мандельштама потрібно помітити, розбір його робіт досить складний як для учнів, так і для вчителів. Багато хто з них зазнавали труднощів. Справа в тому, що художній мир О. Мандельштама досить важко інтерпретуватися

Всі його вірші зв’язані між собою невидимою ниткою, об’єднані в єдине ціле, образуя в результаті цілісну структуру поетичного миру поета. Саме тому не можна розглядати окремо взятий вірш як щось самостійне

Вірніше буде аналізувати його в розрізі віршованого циклу того збірника, у якому воно розташовано, з огляду на при цьому культуру в цілому. Вірш “Автопортрет” дозволяє нам простежити основні принципи естетики, яких дотримувався поет у своїх роботах

У вірші “Автопортрет”, як і в інших своїх роботах, автор використовував принцип, що сам він називав сталкиванием протилежностей, намагався сполучити різноякісні ознаки. Так у цьому випадку він ставить на одну вісь рух і статику, намагаючись їх зв’язати між собою. Це можна назвати антитезою, що припускає виділення протилежного всходном.

Подібна антитеза надає внутрішню напруженість всьому стилю поета. Говорячи у своєму вірші “Схованка руху непочатий”, автор має на увазі якість душі сутності людини. Цікаво, що саме ця якість душі людини надалі стане й одним з основних стильових принципів О. Мандельштама. Всі вірші поета наповнені схованою динамікою, вольовим рухом

У другій строфі поет у контексті порівнює слово з металом, говорячи такі рядки: “И слова полум’яна ковкість”. А, як відомо, ця порода наділена колосальними внутрішніми потенціями. Можна представити, що слова прирівнюються до каменю, таким чином, виявляючи свою внутрішню динаміку. Треба, що саме це слово – камінь, стає втіленням незламності реального миру, а творчі зусилля людини роблять його об’єктом для натхнення, як грубої субстанції

Останні рядки вірша “Автопортрет” також обертають на себе увага. Отут автор знову використовує антитезу, використовуючи фрази “природжена незручність”, маючи на увазі тимчасові труднощі, якісь перешкоди, які потрібно перебороти, і “уроджений ритм”, що символізує Божий дарунок, невід’ємну якість особистоості, що поет буде нести все своє життя. Про те, які саме перешкоди стоять на шляху, можна спробувати розглянути в інших віршах поета, а саме в добутку “Вірші про невідомого поета”.

Використовуючи метафору на граматичному рівні, уживши числівник замість порядкового, поет перетворює її в метафору на глобальному рівні, говорячи, таким чином, про недорікуватість сім’ї, народу, та й епохи в цілому. Таким чином, підбиваючи підсумок, можна зробити висновок, що “природженою незручністю” поет називає недорікуватість свого народу, сім’ї, епохи. Це дитячий белькіт, що після закінчення часу знаходить силу мови, при цьому наповнившись “наростаючим шумом століття”, перетворивши “уродженим ритмом”.