Поет і його поезія у творчості Олександра Пушкіна – Пушкін Олександр

Ця досить традиційна тема хвилювала таких поетів, як Гораций, Байрон, Жуковський, Державін і ін. Кращі досягнення світової й російської літератури використовував Пушкіна у своїй поезії. Найбільше яскраво це виявилося в темі поета й поезії

Це питання зачіпається вже в першому опублікованому вірші «До друга віршотворцеві» (1814 р.). Поет говорить про прикрості, що випадають на частку поетів, яких

…хвалять всі, харчують – лише журнали;

Котиться повз їхню фортуну колесо…

Їхнє життя – ряд прикростей, гремяща слава – сон

Автор радить починаючому поетові бути «спокійним». Він бачить призначення поезії в тім, щоб приносити користь суспільству. На його думку, «гарні вірші не так легко писати», але вуж якщо писати, то тільки гарні

«Непідкупний голос» ліричного героя чутний у вірші 1818 р. «К. Н. Плюсковой». Поет звертається до фрейліни імператриці Єлизавети Олексіївни, виражаючи свою незалежність стосовно влади:

Волю лише учася славити,

Віршами жертвуючи лише їй;

Я не породжений царів забавити

Соромливої музою моєї…

У вірші 1824 р. «Розмова книгопродавца з поетом» розважливий книгопродавец зауважує:

Не продається вдохновенье,

Але можна рукопис продати

Вірш закінчується визнанням поетом правоти продавця. Заключні рядки написані в прозі. Цей перехід на прозаїчну мову переносить читача з миру мріянь у мир приземленої дійсності. У цьому вірші Пушкін виступив новатором: він уперше виразив реалістичне відношення до діяльності поета

У вірші «Пророк» (1826 р.) в алегоричній формі розповідається про перетворення простої людини в поета?пророка. «Шестикрылый серафим» наділяє людину «віщими зіницями», незвичайним слухом, жалом «мудрыя змії», замість серця всуває йому в груди «угль, що палають вогнем». Але й цього повного перетворення виявляється недостатньо для того, щоб людина стала поетом?пророком, для цього потрібна воля Бога:

И бога глас до мене воззвал:

«Повстань, пророк, і виждь, і внемли,

Здійснися волею моєї,

И, обходячи моря й землі

Дієсловом пали серця людей».

Таким чином, Пушкін в «Пророку» бачить призначення поета й поезії в тім, щоб «дієсловом палити серця людей».

Через два роки був написаний вірш «Поет і юрба», обличающее відношення світської «чорни» до поета:

Навіщо так звучно він співає?..

Як вітер пісня його вільна,

Зате як вітер і марний:

Яка користь нам від їй?

Але й поет також виражає своє відношення до черні:

Подите ладь – яка справа

Поетові мирному до вас!

У розпусті кам’янійте сміло,

Не пожвавить вас ліри глас!

Поет – складна істота, відзначена понад, наділене частиною сили, що творить, Добродії Бога, але в той же час він – звичайна жива земна людина. Бог шле поетові вдохновенье, і тоді –

Душу поета стрепенеться,

Як, що пробудився орел

Тему взаємини поета і юрби Пушкін розвиває у вірші «Луна» (1831 р.). Автор порівнює творчу діяльність поета з луною:

На всякий звук

Свій відгук у повітрі порожньому

Народиш ти раптом…

Тобі ж немає відкликання…Такий

И ти, поет!

Образ поета, що не цінує «голосні права», не залежного «від царя», «від народу», що дає звіт «собі лише самому», створений Пушкіним у вірші 1836 р. «Не дорого ціную я голосні права…». Щастя для щирого поета, на думку автора:

По примсі своєї скитаться тут і там,

Дивуючись божественним природи красам,

И перед созданьями мистецтв і вдохновенья

Тріпотячи радісно в захватах умиленья.

Свого роду поетичним заповітом Пушкіна з’явився вірш «Я пам’ятник собі спорудив нерукотворний» (1836 р.), написане за півроку до смерті

Пушкін виділив істотну якість своєї творчості – служіння народу, а також те, «що почуття добрі лірою будив»:

И довго буду тим люб’язний я народу,

Що почуття добрі я лірою будив,

Що в моє жорстоке століття восславил я волю

И милість до занепалого призивався

Звертаючись до Музи, він призиває:

Веленью Божию, про муза, будь слухняна,

Образи не страшачись, не вимагаючи вінця;

Хвалу й наклеп приемли равнодушно,

И не заперечуй дурня

Поет, на думку Пушкіна, на повинен ні від кого залежати, ні перед ким «не хилити гордої голови», а гідно виконувати своє предназначенье – «дієсловом палити серця людей».

Пізніше Пушкін скаже: «Ціль поезії – поезія», і залишиться вірний цьому до кінця