Якби я б орлом. – Твір на вільну тему

Настрій був сумним. Я брів зі школи. Додому йти не хотілося – оцінки, отримані сьогодні, навряд чи порадують маму. Мені стояло в черговий раз вислухати монолог мами про мою недбайливість, про необхідність більше приділяти часу виконанню уроків, про нерадісну перспективу мого майбутнього, якщо я вже зараз не стану більше відповідальним і цілеспрямованим

Заперечувати мені буде нема чого, внутрішньо почуття провини перед мамою, школою, власним мрячним майбутнім і перед усім миром буде рости, поки настрій украй не зіпсується й, природно, я знову не вивчу уроки на завтра.

Я сіл на біло – блакитний свіжопофарбований парковий ослін. Парк наповнювали дитячі голоси, десь за поворотом алеї шумів проспект. Якесь особливе, весняне пожвавлення панувало навколо. І мені так схотілося волі! Від школи, від мами з її нотаціями, від обов’язків і думок про майбутнє! Ласкаве весняне сонце зліпило ока, я замружився й подумав: «От якби я був орлом!».

Я – молодий орел! Не підліток, а сильний і вільний, що ще взимку покинув батьківське гніздо. Перше самостійне літо спереду. Весна повністю вступила у свої права. Мені не потрібно думати про їжу – піймати мишу або зайця легко. Але зараз я ситий. Я сиджу на найвищій скелі в окрузі. Мої потужні пазуристі ноги відчувають тепло прогрітого сонцем каменю

Ласкавий пружний вітерець приємно перебирає пір’я моїх крил. Мої крила! Яке щастя, що в мене є крила! Невимовно приємно, змахнувши крильми, лягти на пружинистий потік повітря й ширяти, ширяти… Я вільний! І немає нічого у світі, що змусить мене робити щось, чого я сам не захочу! Я – хазяїн своєї долі. Хазяїн миру!

Бічним зором зауважую рух за спиною, чую шерех крил і легкий стукіт пазурів об камінь. Ніхто не має права порушувати границі простору, що я назвав своїм! Різко розвертаюся убік непрошеного гостя й завмираю в замилуванні! Незвичайної краси орлиця насторожено дивилася на мене

Ми довго й старанно будували гніздо. Потім все літо я полював до знемоги, щоб годувати пташеняти, такому безпомічному й дорогих моєму серцю. У рідкі вечори мені вдавалося просто посидіти на улюбленій скелі, мріючи про те, як полечу далеко до обрію, де загадково й маняще спалахували іскорки від призахідного сонця на поверхні морячи

Я не тужив, я знав, що спочатку потрібно вигодувати пташеняти. Але це не обтяжувало мене – я любив їх, вони стали самою головною частиною мого життя, неї змістом

Пройшли роки. Я, старий, самотній орел, грію ноги, що слабшають, про нагрітий осіннім сонцем, що остигає, камінь моєї скелі. Навряд чи я переживу сувору зиму й дочекаюся весняного сонця. Я знаю це тому, що мені вже занадто багато років. Але я був спокійний і задоволений собою. Життя прожите не зрячи. «Я зробив усе, що був повинен зробити» – подумав я, перш ніж задрімати

Я відкрив очі, глянув на годинники й зрозумів, що просидів на ослоні ціла година. Але мені здалося, що прожив целую життя! Заквапилася додому – мама буде хвилюватися! Я побіг, легко, як на крилах. Я був орлом! І я вільний! І відтепер тільки я вирішую, як і чим мені жити! І майбутнє моє вже перестало бути мрячним, хоча залишилося не менш загадковим, чим іскри на поверхні далекого моря, до якого я так і не встиг злітати