Розмова Раскольникова із Сонею на її квартирі – достоєвський Федір

«Людина є таємниця, – писав Достоєвський. – Її треба розгадати». Засновуючи сюжет роману «Злочин і покарання» на історії ідеологічного злочину Раскольникова, письменник порушує питання про те, що відбувається в душі вбивці, які наслідки для особистості злочинця несе порушення не стільки юридичного, скільки морального закону, як можна перебороти й розвінчати нелюдську теорію його героя. Ідеї індивідуалізму, пов’язаної з образом Раскольникова, протипоставлена ідея християнської смиренності й спокутного страждання, втілена в образі Сонечки Мармеладовой. Одне з найважливіших зіткнень цих двох ідейних полюсів і представлено в епізоді розмови Раскольникова із Сонею на неї квартирі

Розкольників, розділивши людей на два розряди й дозволивши собі «кров по совісті», свідомо втручається в «промисел Божий». Результат цього жахливий: зробивши вбивство, порушивши непорушний християнський закон, він відпадає й від Бога, і від інших людей, випробовує болісну самітність і страшні моральні роздирання. Вони штовхають його до Сонечке Мармеладовой, у якій він спочатку бачить людину, чимсь схожого на нього. Адже вона теж «переступила» християнську заповідь, ставши блудницею. З іншого боку, до Соні його тягне й потреба ще раз переконатися в правильності своїх теоретичних побудов: адже історія цієї дівчини й всієї родини Мармеладовых для Раскольникова символ несправедливості миру, відсутності в ньому Бога. Доля нещасної дівчини, змушеної заради порятунку родини від голодної смерті зробити тяжкий гріх – піти на панель, стає для Раскольникова символом безвинних страждань, якими наповнений мир: «Сонечка, вічна Сонечка, поки мир коштує!». Не випадково в розмові з дівчиною він жорстоко говорить про те, що дітей Катерины Іванівни чекає та ж доля. У відповідь Соня може протиставити тільки свою віру: «Бог, бог такого жаху не допустить!». Але чи може повірити в це Розкольників?

Розмова із Сонечкой стає для нього відкриттям. Перед ним аж ніяк не «тварина тремтяча» і далеко не смиренна жертва обставин, і зовсім не «юродивая», як думає Розкольників. Перебуваючи в нелюдських умовах, Сонечка зберегла живу віру в добро й справедливість, залишилася людиною в найвищому змісті, а тому до неї не липне бруд. «Ти теж … загубила своє життя», – говорить їй Розкольників. Здається, Соня погоджується з ним, але вона думає насамперед про інших, готова принести себе в жертву заради їхнього порятунку. Її жертовність – відбиття хресної жертви Христа. У цьому її сила й опора, який вона хоче зміцнити й Раскольникова. Вона читає йому із книги Нового завіту, подарованого їй убитої Раскольниковым Лизаветой, «про воскресіння Лазаря». Це найважливіший фрагмент Євангелія, що свідчить про можливість чуда – відродження того, хто, здавалося б, уже давно мертве. За читанням Великої Книги зійшлися вбивця й блудниця, але Сонечка знайшла шлях до відродження, а Раскольникову він ще тільки має бути. І допомогти йому на цьому шляху виявляється здатна саме вона, всім своїм життям показуючи приклад християнської смиренності, любові, добра й жалю. Саме до неї приходить потім, як і обіцяв тут, Розкольників, щоб зізнатися у своєму злочині; від її він одержує допомогу й приклад того, як вічні християнські цінності можуть протистояти каліцтву й бруду навколишнього життя. В усвідомленні цього застава його прийдешнього відродження