«Джерело поезії – є краса…» (По ліриці Лермонтова й Шевырева) – По декількох добутках

Лірика – велике почуття пізнання миру й людини. Сама поезія ухиляється від визначень. Адже вона одночасно й природа, і стихія, і мистецтво, і справа рук людських. Поезія живе подібно джерелу, що дзюрчить десь у тінистому гаї

И подібно маленькому струмочку, що швидко несе свої води в неспокійну ріку, багато віршів уриваються в наше життя. Коштуєш, спостерігаючи за струмочком, що белькоче, заглядаючи в його прозорі очі, вслухуєшся в ледве чутний дзюркіт, уплетений у спокій днів, що переміняються, і на душі стає тепло й затишно. Подібно джерелу, вірному своєму прямому призначенню – освіжати палаючу гортань, поезія ніжно й дбайливо лікує наші душі

Дивна здатність до эстетическому насолоди властива тільки людині: вона є прояв його чутливості. Прагнучи проникнути в таємниці краси, ми виходимо з того, що наше эстетическое почуття суб’єктивно. А краса – це об’єктивна властивість чутливого миру, ознака вищої форми розвитку. Прекрасно все: природа, життя. Наша батьківщина прекрасна. Прекрасна людська праця, у процесі якого пізнається краса миру; прекрасно й сама творчість

У кожного лірика своє джерело поезії. Завдяки йому ми відкриваємо красу в речах і явищах, у природі й вчеловеке.

У поезії мене особливо вражає, як по різному, але по^ – чудовому красиво описують поети те або інше явище природи

Наприклад, ми зацікавилися образом ночі. Нам заздалегідь відомо, що це таке. Але послухаємо, як малюють ніч відомі поети:

Погаснул день! – і тьма нічна зводи

Небесні, як саваном покрила

Де в тьмі вертілися й миготіли

Світні крапки,

И між них земля вертілася наша;

На ній, спокоєм обійнятим тихим,

Заснуло все…

Цей вірш М. Ю. Лермонтова. Перед нами дивна картина кавказької ночі, відбита чіпким і гострим поглядом поета. Земля, покрита мглою, як саваном. Нічний спокій, розлитий навколо. Навкруги тьма, лише дрібні крапки зірок, висвітлюють заснулу планету. Того, хто зумів декількома словами зобразити величну красу ночі, ми вправі називати поетом. А от інший опис:

Яка ніч! Мороз тріскучий,

На небі не єдиної хмари;

Як зшитий полог, синій звід

Майорить частими зірками

У будинках темно. У воріт

Затвори з тяжкими замками

Скрізь спочиває народ;

Затих і шум, і лемент торговельний;

Як тільки гавкає страж двірський

Так ланцюгом звонкою гримить

Перед нашими очами встає пушкінська ніч. Покрите пологом небо, і така ж, як і в Лермонтова, глибока тиша розлита навколо; лише зрідка мирний спокій порушує гавкіт сторожового пса так брязкання ланцюга. І знову, як і в попередньому вірші, темрява й блискаючі зірки. Або інший приклад:

Мчаться хмари, в’ються хмари;

Неведимкою місяць

Висвітлює сніг летучий;

Мутне небо, ніч мутна

Їду, їду в чистому полі;

Дзвіночок дин – дин – дин…

Страшно, страшно поневоле

Серед невідомих рівнин!

Тут теж тиша, але тиша лиховісна, зростаюча, що наганяє страх. Зрозуміти й відчути це нам допомагають дієслова руху: мчаться, в’ються, їду. Сама ніч не чорна, як в інших віршах, а мутна. Ми не можемо побачити зірки, мутна завіса застеляє всі навколо. А раз людина позбавлена цих мерехтливих вогників, як останньої надії, у нього закрадається якийсь звірячий страх, що допомагає намалювати в уяві моторошні картини:

…У поле біс нас водить, видно,

Так крутить по сторонах

Подивися: геть, геть грає,

Дме, плює, на мене;

От – тепер у яр штовхає

Здичавілого коня

Нічний страх присутній і в попередніх віршах: в образах мерців і кістяків, створених в уяві ліричного героя. Ми самі витягаємо на світло свої побоювання й тривоги, подумки малюємо нічні кошмари й віримо в них. Такі й герої всіх трьох наведених вище віршів

Нічна темень оголює наші душі, робить їх уразливими:

Як усе в тобі згідно, струнко!

Як ти велика й спокійна!

И скільки таємниць твоя повна

Пророча тиша!

Які думи й пориви

Ти в надрах зачала святих,

И скільки подвигів твоїх

Привласнив день самолюбний!

Це вірші іншого поета С. П. Шевырева, сучасника А. С. Пушкіна. Поет оспівує ніч, він складає їй гімн. Ніч у Шевырева таємнича й спокійна одночасно; вона наводить на міркування, змушує згадати й оцінити попередній день. Але почуття страху у вірші не виникає. Зате є «пророча тиша» – велична й нерухлива

И тепер, коли наступає ніч, ми бачимо її зовсім іншими очами. Це завдяки ліричним добуткам ми почуваємо глибше красу поезії. Вона наповнює нашу душу джерелом, що б’є із самого серця

Неважливо, про що ми читаємо, але жодна енциклопедія не дає нам такої вичерпної інформації, не дозволяє відчути такої краси й почуттів, які ми випробовуємо, читаючи вірша росіян поетів

Адже будь – який опис природи – це не тільки яскрава ілюстрація до книжки, але й характеристика самої людини, що цю природу любить. Це ми через його почуття осягаємо навколишнього ліричного героя мир земної краси. Така вражаюча сила поезії. І живий ключ, що б’є десь у далекому лісі, у тінистому гаї, має почуття радісної неповторності, що протистоїть вульгарності й нудьзі

Джерела російської поезії – це та краса, що ми не знайдемо в жодному довіднику, тому що поети здатні знайти красу, у чому б вона не була. Вони знаходять її й дарують нам, і краса ця стає частиною нашої душі